Донечка приготує на всю родину, нащо плентатися під ногами? А зять продукти принесе. Нічого він молодий і сильний.
Не потрібно чоловікові напружуватись, а хвилюватися приводів немає. Пенсію додому приносили – не хотілося зв’язуватися з банками. Отримає гроші та складе у спеціальну скриньку – нехай лежать.
Донька із зятем ні гривні не просили, а чоловік кілька разів запропонував, вони відмовилися, сказали, що вистачає. І перестав батько пропонувати навіть за комунальні послуги.
Життя спокійне. Прокинеться, рано, коли сім’я у справах збирається. Донька сніданком погодує і сама посуд помиє.
Батько в кімнату повернеться, ляже на диван, телевізор увімкне і дивиться до обіду. Приємно на дивані лежати та дивитися.
Якщо нічого цікавого, є й інший варіант – Інтернет. Знайдеш усе, що душа забажає.
У середині дня мляво відкриє холодильник, розігріє їжу, поїсть, посуд у раковині залишить – вони заберуть. Все одно вечерятимуть, от і помиють.
Можна до вечора лежати на дивані. Після обіду подрімає годинку, і знову – телевізор.
Не життя, а казка.
Навіть гуляти не ходив – лінь. Треба ж одягтися і взутися, вмитися та поголитися. Та й куди йти? Все до оскоми знайоме. Набридли і вулиці, і двори, і старий сквер.
Ні, на зручному дивані найкраще.
У онука друг з’явився. Діду одразу його обличчя не сподобалося. Сказав хлопцеві: «У твого дружка – забув, як його звати – обличчя дивне. Виведи на велику дорогу – вилитий розбійник. Не раджу зв’язуватись».
Онук щось заперечив, а дід не дав сказати: «Слухай старшого. Лице – дзеркало душі. А у цього обличчя важко назвати обличчям».
Закипів онук: «Дідусю, мені здається, що в тебе щось вікове починається».
Як чоловік образився! Вийшов, грюкнувши дверима. І спокою не мав. Сильно засмутився, довелося пігулку пити.
Увечері доньці поскаржився. Вона м’яко порадила не втручатися, щоб стосунки не псувати. А обличчя цього хлопця обговорювати відмовилася.
Треба б заспокоїтись і все забути. Але не така людина цей літній чоловік. Шибеник до онука приходить. Раптом поцупить щось? Закриєшся в туалеті або у ванній, зайде до кімнати і все понесе.
Перед сном дістав гроші – усі тисячними купюрами. Краще сховати, бо береженого Бог береже.
У шафі лежали старі зимові черевики, у яких газета грудками.
І переклав грошики туди. Згори трохи газети для маскування, щоб халамидник не здогадався.
Спати ліг.
Так час минав, і ось день, коли приносять пенсію. Перерахував на кухні, розписався. Тепер у скриньку треба покласти.
Відкрив – ані гривні! Людоньки! Хлопець із обличчям розбійника витяг!
Погано чоловікові стало: тиск! Час швидку викликати.
Сімейство прийшло, чоловік у дверях зустрів: “Поцупили, все витягли. Ні з чим залишили. Я ж попереджав, усіх попереджав”!
І заголосив, голосно тупаючи ногами, заплакав – нижня щелепа тремтить.
Відвели донька із зятем у кімнату, воду принесли. Донька каже: «Згадай, тату, може, засунув кудись? У книгу, на полицю під білизну, у взуття?
І прозріння! У старих черевиках!
Як соромно, як неприємно. Донька поряд сіла: «лякаєш мене. Рано почалося. Мені здається, сам винний. Сидиш, нікуди не ходиш, нічого не треба. Голова від бездіяльності працювати перестане». І пішла.
Наступного дня відкрив на кухні шафки: ага, цукру майже немає, заварка закінчується, кави у дітей мало.
Пішов у магазин, приніс.
Після обіду пішов гуляти. Вирішив піти до краєзнавчого музею та назад.
Зазирнув у музей, довго експонати роздивлявся, читав інформацію під деякими.
Повертаючись, купив квиток у драматичний театр. Перед виставою випрасував костюм, привів себе до ладу.
Донька посміхнулася і непомітно підморгнула чоловікові: виправляється.
Злякався батько!. Ні, жити треба, щоб раніше не постаріти.
