Думала, що ми вже пережили кам’яний вік, де все вирішували якісь безглузді забобони, але виявилося, що моя власна сім’я загрузла в середньовіччі. Чоловік відмовляється допомагати мені з дитиною, а мами хором мене переконують, що це нормально, чоловік і не повинен в цьому допомагати.
Дитині зараз майже рік, особливих проблем з нею немає, але все одно дуже важко одній з дня на день займатися домом і дитиною. Догляд вимотує сильніше здачі річних звітів перед новим роком. Я, наївна, думала, що мені буде допомагати чоловік, який так сильно хотів спадкоємця, але щось він не поспішає.
Я так швидко не рвалася у материнство. У моєму ідеальному зображенні світу я спочатку заробляю собі досить високу посаду, з якої йду у відпустку, а приблизно через півроку виходжу на роботу, найнявши малюкові няню. Інші варіанти мене не влаштовували. Надивилася на “щастя материнства”, коли за дитиною доглядала старша сестра. Лиця на ній не було.
Але всі мої плани розбилися об тест з двома смужками. Це було несподіванкою. Взагалі, як я зараз думаю, потрібно було просто вчасно промовчати. Чоловік би навіть нічого не дізнався, а я змогла б здійснити свій план. Шкода, що тоді верх взяли емоції і я розповіла все.
Він стрибав від радості, обіцяв золоті гори. У нас все буде добре, ми впораємося, адже квартира у нас своя, а чоловік непогано заробляє. Я дала себе вмовити.
Кар’єру я зробити ніяку не встигла. Чоловік же запевнив, що мені нема про що турбуватися, він завжди допоможе і підтримає.
Коли ж з’явився малюк, чоловік дуже швидко відхрестився від своїх обіцянок допомагати. Спочатку йому було боязно брати дитину на руки і щось з нею робити, адже вона така тендітна, потім не займався, тому що “дитина у нього завжди плаче”, а зараз вже навіть причину не вигадує, просто каже, що він втомився і хоче тиші.
Звичайно, все супроводжується роздумами на тему “ти цілий день вдома, від чого ти втомлюєшся, а я весь день трудився, щоб заробити грошей”. Мабуть, не спати толком тиждень, це легко і просто. Він в офісі може хоч кави попити, а ось у мене іноді не виходить навіть присісти. Звичайно, мені потрібна допомога, щоб хоча б нормально помитися і поїсти.
Бабусі у нас далеко, тому можуть допомогти тільки порадами, але ось уже без них-то я точно спокійно можу обійтися. Пробувала скаржитися свекрусі, що її син мені не допомагає з дитиною, але натрапила на стіну нерозуміння. За її словами, чоловік взагалі-то і не повинен займатися немовлям, це розвага тільки для матері.
– Ти вдома сидиш, тому й займаєшся маленьким. А чоловікові треба після роботи відпочити, все правильно. Та й чим він зможе допомогти, він же нічого не знає? Ось підросте Малюк, тоді і батько підключиться. А поки сама, це наша жіноча доля, – просвітила мене свекруха.
Я так обурилася її фразою, що чоловік не може допомогти, тому що нічого не знає. Звичайно, не знає. Тому що просто навіть не намагається знати. Памперс поміняти, погодувати і пограти – не вища математика, правда ж?
Ну, думаю, зрозуміло, свекруха дуже переживає, щоб синок не перепрацював у неї. Мама завжди за свою дитину горою, навіть якщо у дитини вже своя дитина є.
Але така ж реакція від моєї мами мене вразила. Вона теж вважає, що займатися дитиною це чисто жіноча тема. Чоловік працює і на дружину свою роботу не перевалює, тому і я повинна тягнути свою роботу, тобто дитину, самостійно.
Класно, звісно, придумали. Тільки ось чоловік працює по 8 годин і з двома вихідними, а я 24 на 7. Різниця, я думаю, помітна.
Дуже прикро, що не отримала підтримки ні від чоловіка, ні від мами, ні від свекрухи. Мені реально дуже важко одній все це тягнути. Але оточуючі чомусь вважають, що це легко і просто. Хочеться помінятися з чоловіком місцями хоча б на місяць, щоб він відчув всю красу “сидіння вдома з дитиною”. Тільки сумніваюся, що він погодиться.
Фото ілюстративне.
