Чесно кажучи, закипаю від обурення. Просто немає слів, тому якщо будуть помилки, пропускайте повз вуха чи очі, і не засуджуйте!
Вийшла я заміж два роки тому. Дітей у нас поки немає. Чоловік заводить розмови постійно, але я не готова. Та й взагалі не впевнена, що буду готова.
Я з багатодітної сім’ї, нас п’ятеро. Народилася я у 92 році, після мене ще сестра, всі брати старші від мене. Наші батьки особливо не займалися ні нашим вихованням, ні нашою їжею. Ми часто з братами на цю тему розмірковуємо, навіщо було нас стільки?
Так, ми любимо один одного, і поки ми з сестрою були маленькі, брати нам допомагали. Якби не вони – кому ми б були потрібні? Але чому юнаки з 10 років повинні були працювати, щоб мамі допомагати? Вони продавали якісь газети, стояли на ринку торгували овочами, які вимінювали у сусідських бабусь на ягоди з лісу, які самі збирали. Молоді хлопці їздили в гори, з наметами, на 2-3 дня щоб мати хоч якісь гроші.
Ніхто з моїх рідних не став багатодітним і не планує. Всі знають, що Бог не завжди дає галявину для зайчика. Навіть не так – він взагалі її не дає. Галявину треба зубами вигризати. У двох старших братів по одній дитині, третій взагалі не планує навіть одружуватися. У нас з сестрою дітей немає.
Я теж почала працювати рано. Старший брат навчив мене японської мови, потім брав з собою на роботу. Уже в 15 я розмовляла японською краще, ніж самі японці. Після 9 класу він забрав мене до себе, спочатку на підхваті була, потім офіційно оформив. Ми економили на всьому – Японія дуже дорога країна, а нам треба було збирати гроші. Була мрія – купити великий будинок і з’їхати від батьків. Батькам теж звісно хотілося допомогти, але ми більше один про одного думали.
Я тяжко працювала в чужій країні 10 років. У мене не було підліткового віку і молодих розваг, я жила роботою. Брат там і працює, досі. Одружився з місцевою, виховує сина. Є одна квартира в Сакаї (морський порт Японії) і одна в Україні. Другий брат військовослужбовець, він уже взяв іпотеку, одружився. Третій брат поїхав до Херсона, працює на судні. Отримує непогано, купив собі квартирку, але здає – практично весь час в морі. Коли приїжджає, живе у чергової дівчини чи у батьків.
Наймолодша вийшла заміж, живуть у чоловіка. Загалом, спільний дім нам виявився не потрібен – всі розбіглися по своїх кутках. А я купила дві квартири – ще пощастило, що обидві вони в одному під’їзді, у однієї сім’ї брали, вони терміново переїжджали і продавали задешево. У двокімнатній живемо ми з чоловіком, однушку я здаю. Здобула вищу освіту, за все платила сама. З чоловіком там і познайомилися – він був моїм викладачем.
А ось у чоловіка є мама, тато, дві сестри, і у обох по троє дітей. Обидві неодружені! Одна розлучилася, а друга невідомо від кого.
Він постійно їм допомагає. Я працюю викладачем японської мови, він – англійської. Обоє займаємося репетиторством. У тій однокімнатній, яку здаємо, також живуть наші колеги з роботи, другий рік живуть. Я від нього грошей практично не бачу! То мама нездужає, то сестра, то племіннику черговому треба допомогти в школу зібратися. Всі наші гроші – моя зарплата і орендні.
І ось мені вчора він заявляє – а давай сестру в нашу другу квартиру пустимо. Її вигнали з орендованої, їй дуже важко.
Гаразд? В НАШУ ??? В НАШУ ДРУГУ ??? Це мої квартири! І це мій дохід! І там живуть люди, яким я довіряю, а не твоя сестра, яку явно вигнали тому, що в черговий раз квартиру перетворила у прохідний двір. Ще й з трьома дітьми вона там житиме, зрозуміло безкоштовно, я ще й квитанції буду оплачувати? Так з чого б це раптом? Їй дуже важко? А мені, що легко?
Господи, я навіть не очікувала такого. Вчора пересварилися так, що він мене брехункою назвав, розбив мій телефон (це він же мені його купив), сказав, що все тут оплачує він, а я навіть готувати нормально не вмію. Так, він дійсно оплачує комуналку – та це єдине, що він платить! Всі продукти купую я, і побутову хімію, і навіть шкарпетки і все інше йому, вибачте! Його внесок в сім’ю – оплата комуналки в 2-4 тисячі, а я більше 10 витрачаю щомісяця! І ще він сказав, що якщо хочу з ним жити, то повинна розуміти, що його рідня – моя рідня.
Але у мене є своя рідня! І я краще їм допоможу, ніж ось таким, які ні про що не думають, як мої батьки свого часу. Хочеш – допомагай. Але не за мій рахунок. І не за рахунок нашої родини! Я працювала з дитинства, мої брати працюють, а ти допомагаєш своїй рідні просто так, не озираючись на мене і нашу сім’ю? За мій рахунок?
Всю ніч думала, спати не могла. І прийшла до висновку, що цілком можливо, що такий чоловік мені і не потрібен. Адже дійсно, все згадала, що все тягну сама. Все на мені виходить. А мені немає ще й тридцяти! І такому чоловікові ще й дітей подавай? Та воно мені треба?
Фото ілюстративне.
