Другий рік намагаюся переконати чоловіка, що нам потрібно збирати на іпотеку, але він тільки хитає головою, мовляв, навіщо, якщо у мами три квартири. Тільки ось свекруха не розбіглася хоч одну давати синові. І в найближчому майбутньому не збирається.
Ми одружилися з Вовою три роки тому. Нам було по двадцять п’ять років. Я ще до заміжжя почала замислюватися власне житло на виплату, тому що інше мені не світить. Батьківська квартира дістанеться сестрі, тому що вона там живе з дитиною і доглядає за татом. Він лежачий і догляд там потрібно ґрунтовний. Ми відразу домовилися, що сестра повністю обходить тата, а я не претендую на квартиру. На мій погляд, все максимально чесно.
У чоловіка ж інша ситуація. У його мами три квартири і він – єдиний спадкоємець. Тому про іпотеку чоловік і чути не хоче. Він вважає, що мама обов’язково пустить нас в одну з квартир. А свекруха і не збирається, вона їх здає і з того живе собі на втіху. Має право, на кожну квартиру вона заробляла сама.
– Та мама просто намагається виглядати суворою, ось одружимося, вона нам одну квартиру подарує, ось побачиш, – заявляв чоловік до весілля.
Я ж була налаштована скептично. На той момент зі свекрухою я була вже знайома, вона не здавалася мені жінкою, яку можна розчулити простим одруженням. Я виявилася права, ніякої квартирою на весілля і не пахло. Ні, вона подарувала хороший подарунок, але абсолютно не квартиру. Я пораділа подарунку, а чоловік був збентежений.
Потім чоловік з чогось вирішив, що коли я подарую їй онука, то вже тут-то мама точно “попливе” і віддасть квартиру. Але я стала на диби. По-перше, народжувати заради квартири – це смішно. Тим більше, квартиру нам ніхто не обіцяв, це вологі ілюзії чоловіка, на жаль, досить безпідставні. По-друге, стало діставати бажання коханої людини в’їхати в рай на чужому горбі.
– Треба самим жити, а не сподіватися на когось. Давай збирати на іпотеку, а потім вже подумаємо про дітей, – вмовляла я чоловіка.
– Так навіщо нам ця ноша, якщо у мами стільки квартир. Я поговорю з нею, вона, напевно, чекає, коли я попрошу її.
І пішов просити. Я відразу знала, яким буде результат. Ну, по-моєму і вийшло все.
Мама пояснила синочкові, що він до тих квартирах відношення не має ніякого. Вона сама все заробляла, а тепер пожинає плоди своєї праці. Окремо свекруха зауважила, що зазвичай діти допомагають літнім батькам, а вона з нас ні копійки не просить, сама з усім розбирається, Що вже гарна підмога молодій сім’ї. Якщо ж син не в силах самостійно розібратися з житлом, то може він зарано завів сім’ю?
Чоловіка така відповідь від матері вразила в саме серце, він чомусь не очікував, що все ось так складеться. Я ж нічого нового не почула. Все було очікувано.
– Тепер переконався, що нам потрібно самим брати іпотеку? – Чоловік якось задумливо кивав, не кажучи нічого певного.
Думав він думав і надумав, що іпотека нам все-таки не потрібна.
– Іпотека це ж таке ярмо! Будемо левову частину бюджету в банк нести. Я тут подумав, я у мами єдина дитина, інших спадкоємців немає. Після неї все одно все дістанеться мені. Навіщо ми буде псувати молодість на оранку для банку?
У мене слова скінчилися. Чоловік на повному серйозі пропонує почекати, коли він стане спадкоємцем маминої нерухомості. Тобто, він буде чекати, коли мами не стане. Годі збагнути.
– А якщо твоя мама візьме і все продасть в останні роки, щоб гуляти в МонтеКарло? Про це ти не думав? – стримуючись, питаю я.
Але чоловік тільки очі закочує, мовляв, ти така вигадниця. Я ж не збираюся сидіти і чекати, поки свекруха відійде у світ кращий. І дітей на орендованій квартирі народжувати теж не збираюся. Ми дві дорослі працездатні людини, можемо собі дозволити купити квартиру, а не чекати спадщини. Якщо чоловік буде і далі сидіти сиднем, то я подам на розлучення, Нам з ним явно не по дорозі.
Фото ілюстративне.
