Вона лежала на ліжку, прислухаючись, як чоловік і свекор збиралися на роботу. Відчула, що чоловік зайшов у спальню і розплющила очі. Той сів поруч із нею на ліжко, чмокнув:
– Настю, ми з батьком йдемо на роботу. О першій годині прийдемо на обід, – і посміхнувшись, додав. – Готуйся!
Подивилася чоловікові вслід, і важко зітхнула:
«От і закінчився медовий місяць. Добрий рік доведеться жити з його батьками, поки Тимофій поряд свій котедж не збудує. Будинок у свекра двоповерховий. Тільки все в них якось не так. Навіть хатньої робітниці немає. Живуть багато, а все вдома самі роблять і обіди готують. У нас чотирикімнатна квартира і то хатня робітниця була. Мама грала, і зараз грає в обласному театрі у батька адвокатська контора, але батьки вважають себе нащадками знатних родин. У школі та в інституті боялася про це сказати. Засміяли б. Зате вдома все було, як у кіно… Навіть коли грошей не вистачало. Машини своєї у нас не було, а тут і свекра, і Тимофія є машина. Мама так мріяла, щоб я вийшла за хлопця з інтелігентної сім’ї і все життя, як і вона, не тягла б на собі побут, – на обличчі з’явилася ніжна посмішка. – А я Тимофія люблю!
У них своя ферма, якась є, там свекор та чоловік працюють. Добре хоч свекрухи вдома немає, кудись поїхала, тільки завтра повернеться. Ой, та ж мені до першої обід приготувати треба!
Встала і попрямувала до ванної кімнати.
Привела себе до ладу і гайнула на кухню. Пила каву і водночас розглядала, що там у величезному холодильнику:
«Так м’ясо є… овочі – також. Що ж приготувати, – почала згадувати, що в неї найкраще виходить, але так нічого і не згадала. – Пам’ятаю, якось ми тут їли плов. Смачній. Приготую плов».
Увімкнула ноутбук знайшла, як він готується.
«Нічого страшного. Приготую, – знову підійшла до холодильника, дістала з морозилки м’ясо. – Замерзле, як його порізати? Може в мікрохвильовку закинути?»
Все виявилося не так легко, як написано в Інтернеті та не так красиво, як на картинках. Десь ближче до обіду вийшла, якась каша не дуже апетитна на вигляд. Спробувала:
«Ой, посолити забула і м’ясо чомусь тверде, – додала солі. – Нехай ще повариться. Лише дванадцята. Треба огірків нарізати».
Ось і чоловік із свекром прийшли. Поставила перед ними тарілки зі своїм пловом. Ті переглянулись, але нічого не сказали, почали їсти. По їхніх похмурих обличчях стало ясно, що подібна страва їм не сподобалася, і їли лише тому, що не хотіли її образити».
Тимофій не витримав першим, дістав із холодильника ковбасу, і вони з батьком почали їсти її з огірками, а Настя, опустивши голову, пішла до спальні.
Незабаром туди зайшов чоловік, глянув на свою дружину, підійшов обійняв:
– Настю, що ти така сумна.
– Я зовсім не вмію готувати, – на очах дружини з’явилися сльози. – У нас вдома обіди готувала хатня робітниця, тітка Галя.
– Перестань плакати! Адже ми з тобою тільки почали життя. Мама повернеться, навчить, – ніжно поцілував. – Гаразд, ми пішли. Нагодуй Джека і Ваську!
Він пішов, а в голову Насті полізли зовсім сумні думки:
«Так завтра свекруха повернеться. Про неї заміжні подруги таке розповідали… Моя, напевно, мене загризе».
Пішла на кухню. Наклала в котячу миску свого плову і покликала:
– Киць-киць!
Підійшов кіт, понюхав і одвернувся.
«Навіть кішка не хоче їсти», – стало зовсім прикро.
Взяла каструлю із залишками і вийшла надвір. Пес одразу завиляв хвостом. Настя вивалила йому весь плов, і той почав із задоволенням хряцати їжу. Дівчина посміхнулася, погладила його по загривку:
– Джеку, тобі одному сподобалося моє вариво, – взяла іншу миску. – Зараз водички тобі свіжої наллю.
Коли вийшла знову на подвір’я, біля сусіднього городу стояла величезна машина та кран. Почали завантажувати якісь великі блоки і цим командував її Тимофій. Побачивши свою дружину, радісний кинувся до неї?
– Насте, починаємо наш будинок будувати! Через рік ми тут житимемо, – і одразу додав. – Ти збери пакет. Так на кухні за холодильником пляшки стоять, поклади дві. І закуски. Особливо не морочся, що в холодильнику є, то й поклади.
Розвантажили блоки, забрали пакет та поїхали. А думки у дівчини ставали важчими і важчими. Зовсім не так уявляла Настя заміжжя, їй сімейне життя здавалося нескінченним медовим місяцем:
«Що ж я тепер увесь час буду: принеси, подай, звари обід. Усі чимось цікавим зайняті. А я? – чергове важке зітхання. – Треба думати, що їм на вечерю приготувати. Ковбасу всю віддала, треба йти в магазин».
Купила ковбаси, молока, батон. Прийшла додому і почала робити бутерброди. Зиркнула з вікна на город:
“А в них має щось рости”.
Пішла на город. Там і огірки були, і зелень, і полуниця. Набрала всього.
Зробила бутерброди, нарізала огірки.
Прийшли свекор із чоловіком. Чоловік дістав із пакета трилітрову банку:
– Насте, це сметана справжня, домашня. З нею знаєш, як смачно полуницю їсти.
Знов молода дружина важко зітхнулала, дивлячись на них:
«Бутерброди їм не сподобалися, адже я ковбасу купила без жиру. Мабуть, треба було найжирнішу купити. Сметану з батоном їдять. Якось у цій сім’ї, все не так. У нас вечері щоразу проходили якось урочисто, а тут прийшли, поїли, що під руку попало. А ще й завтра свекруха повернеться!»
І ось свекруха повернулася. Зиркнула на сумну невістку:
– Як справи, Насте? Що така сумна? Не ображають тебе?
Стільки запитань, дівчина навіть не знала, що відповісти, але свекруха, схоже, на відповідь і не чекала.
Зазирнула в холодильник, дістала куплену ковбасу, похитала головою:
– Наших чоловіків на кухню пускати не можна.
– Мамо, це я ковбасу купила.
– І я про це. Гаразд, може Джек з’їсть, – схвально посміхнулася. – Пішли, покажу наше з тобою господарство.
Опустилися в якийсь підвал, де було досить холодно і в якому зберігалися всілякі продукти, у тому числі й ковбаси. На кожній баночці чи пакеті термін, до якого потрібно це з’їсти.
Захопивши кілька банок та ковбасу, вибралися нагору. Залишили банки на кухні, зайшли в невелику кімнатку, де стояла велика скриня-морозильник і полички з усілякими продуктами. Свекруха відкрила скриню:
– М’ясо тут. У холодильнику на кухні лише продукти на найближчі день-два, – дістала з морозильника курку. – Зараз щось смачне приготуємо.
– Ти починай готувати курку з овочами, – свекруха кивнула на тушку, – он у тій глибокій сковороді. Олія он у тій пляшці. Я поки що піду помиюся. Поки м’ясо тушкується, піди набери в коморі будь-яких овочів: цибуля, морква, перець, ще що знайдеш.
За півгодини свекруха вийшла з ванної кімнати, зазирнула на кухню:
– Овочі вже нарізала? Молодець! Потушкуй їх геть у тій сковорідці, а шматки курки переверни. Піду поки волосся посушу.
Свекруха займалася своїми справами, іноді заглядаючи на кухню, щось пояснювала, ненав’язливо, наче між ділом. А насамкінець, зовсім кудись зникла.
Однак курка вийшла така смачна. Зайшли чоловіки, одразу кинулися до столу:
– А Валентина де? – спитав свекор
– Кудись пішла.
Поставила перед ними тарілку. Ті спробували і почали наминати. Настя дивилася на них і радісно посміхалася.
“Як вони смішно їдять курку, – згадала як батько і мама робили це за допомогою виделки та ножа, – але як з ними легко і просто”.
Тут зайшла свекруха, підсіла до чоловіка:
– Ану, дорогий, згадай, яке цієї суботи свято!
– Це… О! Точно, у нас срібне весілля.
– Субота вже післязавтра. Тому ми з Настею завтра поїдемо купувати мені дещо з одягу, а ти із сином починайте готуватися до цього урочистого дня. Всіх родичів попередьте! До сватів ми самі заїдемо.
Машин у нових родичів виявилося не дві, а три. Ось на третій Валентина зі своєю невісткою і поїхала за покупками.
– Насте, який тут найкращий магазин? – спитала свекруха, коли вони опинилися в центрі міста.
– Там дорого.
– Нічого. Повинна я на своє срібне весілля добре виглядати.
Зайшли, у вказаний Настею магазин.. Ціни там, звичайно, втричі вищі, ніж у звичайному. І почалася примірка сукні. Перша, друга, третя.
– Ні, – рішуче промовила невістка.
– Насте, що тобі не подобається?
– Мамо, давай ось це приміряємо!
Валентина вкотре вийшла із примірювальної:
– Оце підійде! – Упевнено сказала Настя. – Але до нього потрібні туфлі на підборах.
– Я на підборах ніколи не ходила.
– Навчу.
Знову почалися примірки. Валентина, мов у юність, повернулася. Тоді так хотілося бути гарною, але фінанси не дозволяли, а зараз і гроші є, і надійний консультант.
Нарешті туфлі були підібрані. Задоволена свекруха хитро посміхнулася:
– Насте, давай і тобі сукню з туфлями купимо.
– У мене є, – дівчина навіть розгубилася. – Із весілля залишилися.
– Зайві не будуть.
І почалося все по новому колу.
***
До сватів попали надвечір.
– Мамо! – кинулась Настя до своєї матері.
– Привіт, доню! – І тут же. – Доброго дня! Проходь!
Донька забігла до кімнати:
– Привіт, тату!
– Дивлюся ти сяєш! – радісно промовив батько. – Я думав тобі, принцесі, сільське життя першого ж дня набридне.
– Все нормально!
– А як свекруха? Не ображає?
– Тату, – донька приклала палець до губ. – Ми з нею приїхали.
– Що ж ти одразу не сказала? – Батько встав і провів рукою по волоссю.
Коли емоції потроху вщухли, сіли за стіл пити чай. Батьки Насті з подивом помічали, якими добрими поглядами обмінювалися їхня донька зі свекрухою.
Після того, як господарі отримали запрошення на срібне весілля та провели сваху та доньку, здивовано переглянулись:
– Подумати, тільки, – сказала дружина. – Наша донька живе у селі і почувається добре.
– Кохана, але це ж чудово! Ми завжди хотіли щастя для своєї дочки.
– Уявити не можу, як вона там витримує?
– От завтра поїдемо і все самі побачимо.
– Ой, мені ж треба красу навести і підібрати щось із одягу. Я маю бути там найкрасивішою! – і жінка кинулася до дзеркала.
