Моє життя склалося не легко. Дуже рано я вийшла заміж і всю свою молодість пропрацювала, не покладаючи рук, щоб мати все необхідне. Чоловіка ж влаштовувала хрущовка, яка дісталася нам від батьків і стара копійка, яка заводилася тільки з третього разу. Я не розділяла його поглядів на життя, тому працювала за двох, плюс до всього ще й за ним доводилося, як за дитиною доглядати. Чоловік і на старості років не навчився самостійно одягатися і готувати яєчню.
Мої старання не пройшли дарма – я практично сама побудувала великий будинок, виростила красеня сина і посадила величезний сад, та ще й кар’єру неабияку зробила. Так що, коли мій син одружився на прекрасній дівчині – ми з чоловіком з радістю запропонували їм жити у нас, адже наш великий будинок міг вмістити в собі не одне покоління. Вони погодилися, і ми зажили щасливо разом. Невістка подарувала нам на радість чудових онуків, і мені було чим зайнятися на пенсії.
Ту суботу я пам’ятаю, як зараз. В один момент я залишилась без чоловіка, і сина. Остаточно не усвідомила все й досі, добре, що внуки є, вони й тримають мене на цім світі. Невістка посивіла в одну мить. Я, як могла її заспокоювала і попросила ніколи не залишати мене, адже тепер вона і онуки моя єдина втіха. Так ми і жили.
Через чотири роки я помітила, що невістка приходить додому все пізніше, щаслива і з квітами. Відразу здогадалася, що у неї з’явився чоловік. Спочатку вона не хотіла мені в цьому зізнатися, але я заспокоїла її, запевнивши, що це нормально, адже вона зовсім ще молоденька – не бути ж їй вдовою до кінця днів! Та й дітям потрібен чоловічий авторитет, а то живуть в жіночому царстві. А якщо ще й чоловік попадеться господарський, то ласкаво просимо в наші хороми – чоловічої роботи вже стільки накопичилося за ці роки. Вона від такій моїй реакції здивувалася, каже, такого від свекрухи не очікувала.
І ось уже два роки вони живуть з новим чоловіком у мене. Вдень я щаслива бабуся великого сімейства. онуків у мене тепер троє і я просто розчиняюсь у них. невістка з чоловіком живуть дуже дружно і мене вони поважають і бережуть, тут нема де правди діти. Все прекрасно, але…
Я найбільше не люблю ночі. Тоді у будинку стає тихо і я починаю чути власні думки. Мені стає прикро за свого сина. Я досі не можу простити невістку, за те що змогла його забути і жити щасливо. Діти мого сина називають татком геть чужого їм чоловіка і я роблю вигляд що так і треба. Плачу часто. Інколи так хочеться все це їй сказати, розповісти, що мені їхня присутність неприємна, що те, як ми живемо не правило, але тоді я сама себе спиняю. Як почну уявляти цей дім порожнім, аж волосся на голові ворушитись починає.
Розумію, що просити поради не варто, але все ж підкажіть як мені бути. Знаю, що мені з невісткою пощастило і те як я живу прекрасно, але я більше не можу. Може я виходу не бачу, а ви прочитавши це мені його вкажете?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
