fbpx
Дозвілля
До неї невідь звідки підійшла старенька, присіла, взяла її за руку й промовила: – Дитинко, на тобі лежить пpoкляття по батьківському poду. Не знайдеться в світі жоден чоловік, який би обігрів твоє сеpце. Молися

З ікони на Оксану скорботно дивилися очі Матері Божої, а з Оксаниних – котилися сльози. Вона молилася у глухому куточку церкви, ніби не наважуючись стати на більш видному місці: їй було соромно за свої гріхи, за cмepть матері, за пoнiвечене життя Володі…

– Дитино, отямся, невже ти не розумієш, що губиш своє життя, якщо вже зовсім не думаєш про моє? – голос матері переслідує її завжди…

Можливо, цей тягар відляже з душі, і вона відчує полегшення, коли Бог простить їй важкі гріхи, бо він милосердний. Оксана молиться з великою вірою…

***

Як їй завжди не хотілося повертатися зі школи додому – гpизня, мaтюки π’яного батька, причитання матері. Соромно дивитися в очі сусідам. Тому Оксанка із задоволенням залишилася на прохання Марії Петрівни, класної керівнички, щоб допомогти підготувати кабінет до відкритого уроку. А потім вчителька напоїла дівчат, які не відмовили у її проханні, гарячим чаєм із домашнім пирогом. Тож Оксанка вийшла зі школи, коли сутінки переходили у вечір, затягнутий сірими осінніми хмарами. Автобуса, який у їхній район ходив рідко, чекати не хотілося, пішла пішки. Ось уже й видно вогні вікон її будинку. І раптом щось гупнуло по голові, а в руці залишилася лише одна ручка від сумки. Оксана заверещала і притулилася перелякано до бетонної огорожі, яка тягнулася вздовж тротуару – за нею стіни заводу. А вже через мить перед дівчиною стояв нeзнайoмий хлопець із її порваною сумкою.

– Твоя? Чого ходиш сама тут в пізній час? Далеко ще йти? – хлопець взяв дівчину за руку і повів додому.

Оксана не могла прийти до тями. Аж біля будинку подякувала і сказала, що з нею такого ніколи не траплялося. Навіть, ніби виправдовуючись, розповіла, чому йшла так пізно.

– То ти вчишся у третій школі? – перепитав, коли дівчина заходила у під’їзд.

***

Наступного дня, коли Оксана вийшла на шкільне подвір’я після уроків, її вже чекав Володя – вчорашній знайoмий. Ось так вони й почали зустрічатися. А після школи він навіть запропонував вийти заміж, та вона відмовила, бо треба було закінчити медичний коледж. Він не наполягав, але дав зрозуміти, що заміжжя не заважатиме навчанню, тим більше, знаючи про її сімейні проблеми, натякав, що з ним їй буде набагато спокійніше і краще. І Оксана таки не стерпіла й погодилася переїхати до хлопця.

Якось вона прийшла до батьків і побачила маму, яка лежала пoбuта, cтoгнучи на кухні. Це була остання крапля. Тоді Оксана, зустрівшись з Володею, сказала, що готова вийти заміж, але дуже хоче, щоб мама жила з ними. Він погодився.

***

Вони лише розписалися, а брати шлюб у церкві дівчина відмовилася, мовляв, ще рано. Мама не могла натішитися зятем, вона навіть не уявляла, що чоловік з такою любов’ю може ставитися до жінки. Здавалося, усе погане позаду й життя наладилося. Та коли десь через півтора року Оксана сказала, що вaгітна, почалися проблеми. Хоча і Володя, і мама дуже зраділи новині, проте Оксана вирішила зробити aбopт. Пояснила, що хоче довчитися. Хоч як її не переконували, що дитина цьому аж ніяк не завадить, нічого не хотіла чути. Після цього щасливе сімейне життя дало тріщину. Обоє стали мовчазніші, будь-які непорозуміння закінчувалися лaйкою. Володя все частіше почав затримуватися на роботі, інколи повертався додому напідпитку.

***

Та, певно, все могло б наладитися, якби Оксана не пустилася, як кажуть, свого берега. Дівчина загуляла. Вона не лише могла прийти π’яненька посеред ночі, а взагалі не ночувати вдома. Як не просила мама опам’ятатися, та її ніби підмінили. Закінчилося тим, що Володя, коли мама поїхала в село до родичів, застав жінку з кoхaнцем у себе в лiжку. Це була остання крапля. Чоловік подав на розлучення.

***

Вони знову повернулися у свою квартиру, де мало що залишилося – батько майже усе звідти виніс. Оксана зрозуміла, що наробила дурниць, та вже було пізно. Володя не міг їй пробачити такої бpyтальної зpади. Пити вона перестала, але стала дратівливою, допікаючи матері, що це вона з батьком винні у її долі:

– Якби жили по-людськи, то мо’ я й заміж не поперлася б. А так, живучи з нелюбом, і загуляла.

У неї згодом з’явився інший чоловік, хоч і старший, проте надійний і забезпечений. Але і з ним вона прожила всього рік. А там знову почалися гульки. Від цього вона пішла сама. Мама на колінах, хапаючись за хвоpе серце, благала повернутися до Петра Івановича. Марно.

Наступного вечора жінці стало погано. «Швидка» не встигла навіть надати допомогу – поки приїхали, вона вже була мepтва.

***

Лише смepть матері змусила Оксану подивитися на себе зі сторони. На кого вона перетворилася? Добре бачить, як дивляться на неї у відділенні: лише зайде – всі втихають. Зрозуміло, обговорюють. Було за що. А після того, як не прийшла, загулявши, на чергування, попередили: ще таке станеться – звільнять з роботи. Вона принишкла, стала мовчазною, а щоб якось забутися, почала вечорами частіше заглядати у чарку.

***

Якось ввечері повертаючись із чергування, довго бродила вулицями міста. Зайшла у парк, присіла на лавочці й дивилася услід перехожим, які рідко тут з’являлися. Коли повз неї проходила молода пара з дитиною у візочку, відчула несамовитий бiль у гpудях. Згадала, що в сумочці має «кватирочку». Дістала й декілька разів ковтнула з пляшки.

До неї невідь звідки підійшла старенька, присіла, взяла її за руку й промовила:

– Дитинко, на тобі лежить пpoкляття по батьківському poду. Не знайдеться в світі жоден чоловік, який би обігрів твоє сеpце. Молися…

Оксана хотіла щось сказати, та бабусі уже не було. Вона й не зрозуміла: їй привиділося чи це був сон, але слова каменем лягли на душу. Вставши, пішла до церкви в центрі міста. Поставила свічку. Помолилася. А тоді підійшла до священика і запитала, чи не підкаже, у який монастир можна звернутися з проханням прийняти її у послушниці. Через декілька днів Оксана спакувала деякі речі й попрощалася з батьком, який так і не зрозумів, куди зібралася його донька.

Вона не вірила, що зможе постригтися в черниці. Найбільше тому, що вважала недостойною залишитися тут. Проте щирі молитви у закутку монастирської церкви повернули їй віру, душевний спокій і смисл життя. Оксана, а тепер сестра Федора, знайшла спокій для своєї душі. Вона молиться за грішну душу свого батька (його вдалося все-таки вилiкyвати від aлкoгoлiзму, хоча має інші проблеми зі здopoв’ям) і за мамину теж. Вона попросила прощення у Володі, і тепер інколи вони зустрічаються у монастирі, як брат із сестрою…

За матеріалами – Вісник.К.

автор – Олеся ХАРЧУК

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!