Дозвілля

Того вечора небо над містом нагадувало розлите чорнило, що змішалися з холодною листопадовою водою. Олена стояла біля вікна офісу, спостерігаючи, як краплі б’ють у скло. Вона затрималася на

Я піднімався на свій восьмий, коли побачив Ольгу Степанівну. Вона сиділа на сходинках між поверхами. Не плакала, не кликала на допомогу — просто сиділа, впершись спиною в холодну

Ця історія почалася в той березневий вечір, коли повітря пахло вогкою землею та неминучими змінами. На кухні типової багатоповерхівки панувала тиша, яку можна було різати ножем. — Ти

Я простягнула касирці телефон. — А можна цією карткою, соціальною? — запитала я тихо, майже пошепки. Дівчина за касою зітхнула і хитала головою: — Жіночко, ну скільки разів

Жінка прокинулася о сьомій ранку і приготувала оладки на сніданок. Чоловік ще лежав – подобається повалятися. Подружжя спить у різних кімнатах, бо чоловік хропе і вечорами довго дивиться

— Зоряно, тобі самій не набридло ходити в тому самому светрі? Мені здається, ти вже два роки лише його й носиш. — Загалом це новий светр, якщо ти

Восьмого березня, ранок. Чоловік Тарас прокинувся пізно, дружина поралася на кухні. Треба піти та купити тюльпани або мімозу. Тарас піде, але зараз чомусь важка голова нічого робити не

– Ой, Ольго, хто ж тебе заміж візьме таку руду? – сумно голосила Галина Іванівна. – Найкрасивіший хлопець, мамо, я ж не руда, а золота, – реготала дівчина.

Андрій давно перейшов у режим «енергозбереження». Йому набридли порожні вечори, де за блиском кришталю ховалася лише тиша, а за гучними компаніями — самотність. Тому, коли доля звела його

Я працюю технічним майстром у великому багатоквартирному ЖК на околиці міста. Моя робота — лампочки, дверні доводчики, зламані замки в під’їздах. Люди мене не бачать, бо я з’являюся,