Одружилися ми з Ванею кілька років назад. Вік був усвідомлений у обох – мені 27, йому тридцять. Друзі взагалі не вірили, що ми можемо зійтися, бо ми зовсім різні. Я цілеспрямована, завжди пру напролом, різка, вічно щось роблю, а чоловік спокійний, вдумливий, м’який. Але тим не менше ми один одного знайшли і нам добре разом.
На момент шлюбу у мене вже була своя квартира, яку я змогла купити за допомогою батьків. Вони допомогли з початковим внеском, а я потім швидкими темпами закривала іпотеку. Брала відразу двокімнатну, щоб потім не морочитися, коли буде дитина.
Працюю я з 17 років і змінила купу професій, поки не знайшла своє. Тепер намагаюся робити кар’єру в цьому напрямку. Не все так просто, скоріше з перемінним успіхом, але мене поразки тільки надихають. Я по життю боєць.
Чоловік працює в бюджетній установі на непильній роботі. Там ніяких перспектив, крім варіанту доопрацювати там до пенсії. Зарплата відповідна – ніяка. Я заробляю набагато більше. Але мене це не напружує, у чоловіка повно інших достоїнств.
Наприклад, на ньому тримається весь наш будинок. Господиня з мене дуже так собі, мені нудно займатися домашньою рутиною, вона монотонна і навіває сон. А ось чоловік без проблем цим всім займається. Не скажу, що він стрибає від захвату, коли потрібно помити підлогу, але і не протестує. Тому що знає, що йому це зробити набагато простіше, ніж мені. Як, наприклад, мені простіше розібратися з сервісним центром з приводу браку чи поломки.
А ще Іван чудово готує. Саме він в нашій родині відповідає за сніданки і вечері, обідаємо ми зазвичай в місті. Точніше я обідаю в місті, собі чоловік збирає обід з дому. Мені раніше теж збирав, але я регулярно приносила його назад, тому що забувала з’їсти чи в обід опинялася занадто далеко від контейнера з їжею.
Тобто, у нас на чоловікові весь побут. Я поняття не маю, де зберігаються квитанції за квартиру, але впевнена, що вони оплачені вчасно. Я не переймаюсь через покупку продуктів і приготування – в холодильнику завжди є їжа. Я не боюся проспати чи пропустити візит до лікаря, тому що чоловік розбудить і нагадає. Для мене це такий кайф.
Але тато цього не розуміє. На його думку, чоловік у мене живе на всьому готовому, якого я тягну на собі в світле завтра, а він ще ногами за все чіпляється і гальмує мене. Просто у батьків в сім’ї все стандартно: тато заробляє, мама господарює вдома. Вона, звісно, теж працює, але приблизно так само, як і Іван. Їх все влаштовує. Проблема в тому, що тато вважає це єдино вірною моделлю поведінки.
Я стільки раз намагалася донести батькові реальний стан речей, що й не злічити. Він же тільки презирливо хмикає і вважає, що я просто виправдовую свій невдалий вибір, тому що дуже вперта. Але проблеми би не було, якщо б він говорив це тільки мені. Та він і Іванові не дає спокою.
То підколює його якось під час сімейних свят, то шукає по друзях “чоловічі” вакансії, а потім сватає їх чоловікові, то просто висловлюється на тему того, що чоловік, який заробляє менше від жінки повинен носити спідницю. Чоловік стоїчно все це переносить, а мене просто дістає таке ставлення.
На останній сімейній зустрічі я вже не стрималася і заявила, що ноги моєї тут більше не буде, поки тато не навчиться поважати мого чоловіка. Зрештою, це мій чоловік, мій вибір. Не поважає його – не поважає мене. Я теж уперта і різка, як і батько.
Ось уже місяць тато зі мною не спілкується, а мама і Іван намагаються нас помирити. Я поки не бачу ніяких передумов для перемир’я і перша не піду, це він повів себе неправильно.
Фото ілюстративне.
