Малі діти – малий клопіт, а підростуть – буде великий. Я маю двох дорослих дітей. У сина Ореста доля склалася якнайкраще. Має щасливу родину, хорошу роботу, вони давно живуть в іншій країні.
А дочка Катя все не може знайти своє місце в житті. Звичайно, вона намагається щось змінити, старається, але це у неї погано виходить. Дочка любить залити за комір, у такі дні у неї багато друзів. Запрошує гостей, пригощає їх, за мій рахунок. Часто плаче, що нещасна, що хоче мати дітей, родину. Моє душа крається, але я не знаю, як їй допомогти.
Ще після закінчення школи, вона не захотіла іти навчатись в університет, захотіла пожити вільним життям, добре підготуватися. На мою пропозицію закінчити швейні курси відповіла відмовою, покрутила пальцем біля скроні. Через рік дочка таки пішла в університет, а на четвертому курсі зустріла свого майбутнього чоловіка. Олег і Катя одружилися, обоє були студентами, грошей катастрофічно не вистачало.
А ще моя сваха якось одразу не сприйняла Каті. Вона мала великий вплив на мого зятя, в молодій сім’ї почалися непорозуміння. В результаті пара розійшлася. Дочка втратила смак до життя не хотіла абсолютно нічого, про те, щоб іти навчатись або працювати і мови не було. Тоді я почала віддавати дочці половину зарплати, аби хоч якось підтримати у такий не простий момент життя.
Через декілька років я вийшла на пенсію, але ще працювала. Катя одного разу попросила позичити мою пенсійну картку. Обіцяла повернути через місяць, як тільки влаштується на роботу. Роботу їй допомогла знайти подруга, але несподівано дочка відмовилася бути простою секретаркою. Це нижче її гідності заявила вона. А я їй кажу: «Гроші не пахнуть». Але мене ніхто не послухав
Картку залишила собі, і у вус не дує. Мотивує це тим, що я маю зарплатню, а ці кошти їй потрібні. Ще й обурюється, якщо я нагадую їй про це.
Добре, що син допомагає щомісяця фінансово. А я підробляю пошиттям одягу. Катя продовжує вештатися і не хоче щось змінювати у своєму житті.
Тримаю язик за зубами і не зізнаюся синові, що дочка давно пустилась берега. Чому? Напевно, лячно, що син образиться і на сестру, і на мене за те, що я довго приховувала від нього гірку правду. А непорозумінь між дітьми не хочу, бо обох люблю однаково. Був би живий чоловік, все було б інакше.
Боже, де я упустила той момент після якого все пішло шкереберть? Як у мене могла вирости така дочка. Як вийти з цього замкненого кола? Як допомогти Каті і не втратити себе?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
