Катерина з Пашею дуже довго шукали домогосподарку. У Паші були свої вимоги: відповідальна, пунктуальна, вихована, охайна, уважна, щоб вміла смачно готувати, без шкідливих звичок. Він придирався до всього, з кандидатками був суворий, без кінця демонстрував свою владу та гордість. Тридцять відсотків претенденток навіть не переступали поріг їхнього дому, якщо Паша сумнівався хоча б у одному пункті. Він закривав перед ними двері просто перед носом.
У Катерини вимог було менше, але вони були принципові: бажано старша за віком і така, яка поважає її жіночий авторитет. Вона відсівала всіх, на кому погляд Паші затримувався більше трьох секунд. У молодих людей було більше ніж достатньо грошей, але часу на все не вистачало, тому вони вирішили знайти помічницю, яка б постійно проживала у них вдома, і готові були добре її платити.
Але ніхто їм не підходив. Руки у молодих бізнесменів опускалися. Їм здавалося, що простіше змінити місто, ніж знайти тут справжнього професіонала, і вони вже збиралися купувати віллу у сусідній області, коли до їхнього дому постукала пані Світлана.
Паша відкрив двері, але одразу був відсутній у сторону, не встигнувши сказати й слова.
Спочатку у дім увійшло два чемодани розміром з рояль кожен. Потім увійшла сама Світлана, яка була розміром з орган і звучала так само голосно і важко, як найглибші реєстри цього інструмента. З жінки лилася вода, адже на вулиці йшов сильний дощ. На підлозі швидко утворилося ціле озеро.
Перше, що вона зробила, навіть не привітавшись, запитала: «Де у вас відро?»
Паша хотів було щось заперечити, але Світлана дістала звідкись величезну швабру і потужними крутячими рухами рук, від яких, здавалося, земля могла б почати обертатися в інший бік, зібрала всю воду, й вимила підлогу у всій прихожій, не сходячи з коврика.
— Відро! — наказала Світлана, і Паша, чи то наляканий, чи то загипнотизований її вражаючим миттям підлоги, тут же приніс відро. Жінка почала віджимати ганчірку. Лунала тріска така, наче падав віковий дуб — навіть сусідські собаки перестали гавкати, а відро заповнилося до країв. Потім вона так само вицідила свій плащ.
— Де я можу розміститися? — запитала жінка, дивлячись на Пашу.
— М-м-ми вас ще не прийняли, — трохи знервовано відповів він, і сам не помітив, як втиснув голову у плечі.
— Хм. Що від мене вимагається? — абсолютно спокійно відповіла Світлана.
— Н-н-ну, — голос у Паші тремтів, він забув, як проводити співбесіди, — для початку ваше резюме, — нарешті згадав він.
— Що вас цікавить? — прогуділа Світлана. При цьому вона оглядала свої нові трудові володіння, помічаючи пил під двометровими шафами, що йшли вздовж стіни, та плануючи посилення слабкого міжповерхового перекриття.
— Досвід роботи, рекомендаційні листи, ваша освіта, — зрештою, подолавши тремтіння у голосі, виголосив господар.
— Я виховала вісьмох власних дітей. Двоє з них пішли до армії. Троє захистили докторські: з математики, фізики та хімії на першому курсі інституту. Дві дочки — майстри спорту міжнародного класу з єдиноборств, а молодша у мене грає на тубі в оркестрі. Є рекомендаційний лист з училища — працювала там завідувачкою господарства, а як підробіток випустила три курси кадетів. Десять років прибирала в аеропорті, мила літаки. — Жінка суворо поглянула на Пашу, і той невільно проковтнув слину, а потім похитав головою.
— Треба запитати у дружини, — мовив він і побіг за Катериною на роботу прямо так: у тапочках під проливний дощ, не викликаючи таксі.
Світлана не стала витрачати час і одразу приступила до своїх обов’язків, ще навіть не знаючи — до яких саме. Спочатку вона зайшла до ванної кімнати і забрала кошик з білизною на кухню. Там вона дістала зі свого чемодана таз і спеціальну пральну суміш, виготовлену за власним рецептом, потім почала кип’ятити.
— Ти просто зрозумій, вона нам не підходить, зовсім, — настирливо говорив Паша у таксі своїй дружині, коли вони їхали додому.
— А чому ти її не вигнав? Вона що, сама? У нашому домі?
— Так. Вона не схожа на злодійку, зовсім. Але я думаю, що краще буде тобі її вигнати, ну, вам, жінкам, між собою простіше домовитись, а мені якось незручно, я ж джентльмен, — гордо відповів Павло дружині.
Дорогою вони заїхали до школи і забрали сина Платона — тихого, скромного хлопчика, який погано вчився, ні до чого не прагнув, був ледачий і нічим не мотивований у житті, в загальному, повна протилежність своїм батькам.
Коли всі троє зайшли у дім, їх зустрів запах абсолютно незвичної їжі, а ще — дзеркально чиста підлога.
Паша вже хотів ступити на паркет, але в кухонному пройомі з’явилося обличчя Світлани, яка одним поглядом змусила всю родину роззутися і скласти свої черевики на поличку для взуття.
— Це вона? — запитала пошепки дружина, коли Світлана зникла за дверима.
Паша мовчки кивнув.
— А здається, нічого, — скривила губи дружина й попрямувала на кухню.
— Добрий вечір, як я можу до вас звертатися? — привіталася Катя зі Світланою, яка у цей момент голими руками зняла гарячий таз з плити й потягла його у ванну.
— Світлана Прокофіївна.
— Світлана, — звернулася господиня до жінки вже у ванній, коли та почала віджимати руками речі, що пускали гарячий пар.
— Прокофіївна, — поправила її Світлана.
— Світлана Прокофіївна, — трохи роздратовано, але смиренно продовжила Катерина, — скажіть, а ви ознайомились з нашими умовами?
— Є умови? — підняла одну брову Світлана Прокоф’ївна, і вся ванна трохи спотворилася разом з нею.
— Ну так. Невеликі. Наприклад, ви повинні дотримуватися наших вимог, а їх немало.
— Слухаю вас, — не припиняючи віджимати речі, сказала домогосподарка.
— Наприклад, всі ваші дії повинні бути узгодженими з нами. Я бачу, ви самостійно вирішили попрати речі, використовуючи якісь консервативні методи, а у нас для цього є пральня… — Катя не закінчила, бо Світлана розгорнула білу сорочку її чоловіка і почала її вішати на сушарку.
— Як ви це зробили? — ошелешено дивилася на неї Катя.
— Що зробила?
— Як ви відіпрали сорочку чоловіка від зеленки? Я збиралася її викидати — він вилив на себе цілий флакон. У хімчистці нам сказали, що пляму вже не відіпрати. Сорочка дуже дорога.
— У них просто немає секретного інгредієнту, який я додаю в свій засіб. До того ж при кип’ятінні мої інгредієнти вбивають абсолютно всі зайві запахи, — спокійно відповіла Світлана Прокофіївна і продовжила розвішувати ідеально чисті речі.
— Ще якісь вимоги будуть?
— Що? Вимоги? — перебила її Катя у легкому ступорі, — ах так, вимоги. Ви повинні готувати те, що ми попросимо вас. Я, наприклад, сиджу на особливій авокадовій дієті, а мій чоловік дуже вибагливий в їжі. Він їсть стейки з мармурової яловичини, далекосхідних крабів, тільки фермерську зелень та яйця. Він не стане харчуватися чим попало, як і мій син.
Тоді Світлана Прокофіївна запропонувала пройти на кухню. Там жінки застали Пашу, який черпав борщ з каструлі прямо черпаком.
— А ну! — рикнула Світлана. — щоб я більше такого не бачила! Хіба можна їсти з загальної каструлі?! Сідайте, я вам все подам! — командувала вона, і Паша відразу відскочив від плити та сів за стіл.
— Паш, ти що це? — сором’язливо запитала Катерина, дивлячись на чоловіка, чиє обличчя блищало від жиру.
— Це неймовірно, я не міг відірватися! Вирішив спробувати ложечку та не зміг зупинитися, — виправдовувався він.
— Це справжній борщ. Капуста, яку я сама квасила, — сказала Світлана, діставши з валізи п’ять трилітрових банок капусти.
— Сідайте, Катю, ви ж після роботи, голодна! І сина запрошуйте до столу, — пробасила домогосподарка.
— Валеріївна, — тихо пропищала Катерина.
— Що? — повернулася до неї Світлана Прокофіївна, насипаючи порцію борщу.
— Нічого-нічого, просто ввечері я їм тільки авокадо.
— Авокадо так авокадо, — знизала плечима Світлана й дістала з холодильника зелений плід, а потім прямо з кісточкою нарізала його на дольки.
Потім вона відкрила кришку невеликої каструлі, і кухню швидко наповнив аромат котлет. Він був таким сильним, що Павло знову впав у транс і потягнувся до їжі руками, але Світлана Прокофіївна вдарила по ним, а потім наказала спершу з’їсти борщ, у який вона накришила цілу гору кропу. Разом з каструлею вона пішла на другий поверх, до Платона.
Зазвичай хлопчик їв тільки у своїй кімнаті. Але сьогодні він прийшов вечеряти на кухню, наче загіпнотизований, домогосподаркою з котлетами в руках. Коли він увійшов, то побачив, як його батьки молотять ложками борщ, а їхні обличчя блищать у світлі ламп. Авокадо лежав осторонь. Світлана Прокофіївна поставила тарілку з котлетами на стіл, і вся родина сором’язливо, але з жаром накинулася на них.
Після вечері Світлана Прокофіївна поставила чайник і залишила господарів наодинці, а сама пішла до кімнати їхнього сина, де попросила показати їй його шкільний щоденник.
— Слухай, ти мав рацію, вона нам не підходить, — шепотіла Катерина чоловіку, поки той щось шукав у телефоні.
— Так, зовсім не підходить, — погодився він, — давай проганяємо. Після сніданку.
— Чому після сніданку?
— Ну… Уже пізно, якось некультурно.
— Так, ти правий, правий…
Тим часом Світлана читала Платону вголос книжку, попередньо позбавивши хлопця всіх гаджетів. Хлопець слухав. Спочатку, щоб не сперечатися, а потім вже — з цікавістю.
Коли домогосподарка спустилася вниз, щоб налити всім чаю, батьки вже сиділи у вітальні й розмовляли про бізнес. Паша відкрив пляшку чого міцного й налив собі бокал, іншою рукою тримав телефон.
— Ось, — подала йому чашку чаю Світлана Прокофіївна.
— Дякую, я перед сном п’ю щось міцніше — мені так легше заснути, а то, знаєте, бізнес, справи, безсоння, — пафосно сказав він.
— Щось міцне? Пф-ф, я вам у чай плеснула свого бальзаму, тільки спробуйте.
— Справді? Хм. Сумніваюся, щось. Це — чиста Шотландія, десять тисяч за пляшку! — тряс він бокалом.
— А це — трави, які я сама збирала, спробуйте, а я поки ваш телефон на зарядку поставлю.
Паша подивився на дружину, але та лише безпорадно знизила плечима. Чоловік зробив ковток, потім — другий, третій. Його очі блищали, обличчя було червоним і задоволеним.
— Слухайте, а можна добавки? — запитав він заплутаним язиком у Світлани.
— Не варто. Думаю, вам краще прилягти. Та й ви, Катю, теж відпочиньте після роботи.
Я вам постелила. Завтра обговоримо ваші вимоги, — заспокійливо звучав органний бас Світлани, й подружжя невільно зітхнуло.
Перед сном домробітниця зайшла до Платона і стежила за тим, щоб він самостійно прочитав другу главу. Сама ж вона лягла спати у гостьовій спальні на підлозі. Ліжко з ортопедичним матрацом жінка перенесла в іншу кімнату, туди ж був відправлений телевізор. Замість нього вона безшумно перетягла у кімнату книжкову поличку і перед сном «проковтнула» невеликий том одного з класиків.
Наступного ранку родина прокинулась й виявила, що все у домі сяє чистотою. Світлана Прокофіївна вже накрила стіл: пиріжки, вареники з різними начинками та ще щось із дивовижним ароматом. Паша й Катерина вирішили таки поговорити з домогосподаркою й попросити її звільнитися. Але щойно вони зайшли на кухню, Світлана запропонувала їм “особливий” напій для ранку, після якого обоє чомусь не наважилися вигнати її. Згодом вони навіть почали радитися з нею щодо бізнесу, а Платон раптом отримав першу за рік десятку.
