Дозвілля
Я зажди повторюю молодятам: «Щодня цілуйте свої обручки»

Я особисто завжди запрошую душпастирів відкриватися на родини, збирати родини, заохочуючи їх молитися разом та спілкуватися. Намагаюся сам спілкуватися з сім’ями особисто, а розмовляючи, завжди хочу відчути проблему, яку переживає та чи інша родина.

Пам’ятаю, як до мене приїжджала одна молода сім’я, у них тільки народилася дитина, а вони вже хотіли розлучатися. Я сказав їм: «Зачекайте, я приїду до вас, порозмовляємо…» Після тривалої розмови та зустрічі з їхніми батьками я порадив цим молодим людям винайняти квартиру. Вони почали жити окремо, стали «притиратися»; сім’я збереглася, зараз у них троє діток. Я переконаний: завжди слід простягати руку допомоги, не можна допустити, аби родина «дала тріщину».

Читав колись таку історію: одна пара одружилася, та жінка була дуже гнівлива і часто не розмовляла зі своїм чоловіком. Одного разу він запалив свічку, став ходити по хаті й чогось шукати. «Чого ти шукаєш?» — не втрималася дружина. «О, знайшов, — відповів чоловік, — я шукав доброго слова!» Інша історія розповідає, як один кесар посварився з дружиною. Вона прийшла до дверей кімнати, де він замкнувся. Кесар запитав: «Хто там? — Королева. — пролунало у відповідь. — Нехай мене королева не турбує». Так повторювалося кілька разів, аж доки запитання кесаря жінка відповіла: «То прийшла твоя дружина». І кесар дозволив їй увійти. Думаю, ці історії можуть нас навчити, як слід підходити одне до одного, можуть навчити відкритості й смирення.
Я часто кажу молодятам: «Щодня цілуйте свої обручки». Проблеми завжди будуть, але цей простий жест допоможе віднайти мир. Важливим аспектом також є спілкування, зокрема спілкування старших і молодших у родині, молодого подружжя з батьками.

Ми нещодавно святкували ювілей руху «Домашня Церква». Я вважаю, що у кожній оселі має бути ця «домашня Церква» — спільна молитва, читання Святого Письма, приклад християнського життя з боку батьків; ба навіть свій «домашній устав», який би формував план життя цієї родини. Ніхто, крім батьків, цього дітям не дасть; рідний дім — це найперша школа для дітей. Звісно, будуть труднощі, з’явиться хрест… Родина сьогодні переживає кризу, й навіть ті люди, хто прожив разом багато років, починають шукати того, що їх розділяє, а не того, що їх єднає. Але християнські родини мають свідчити, що можна жити інакше: дбати не лише про себе, мати дітей, бути щасливими. Коли дивимося на такі родини — страх минає.
Щодо руху «Світло‑Життя. Домашня Церква» хочу сказати, що я сам намагаюся підтримувати його на різний спосіб — і духовно, і матеріально. Я вважаю, що для родин ми нічого не можемо жаліти. Я відвідую родини під час реколекцій у Яблуниці чи Язлівці; завжди готовий відвідати зустрічі руху — люди до мене телефонують і запрошують до різних куточків нашої дієцезії. «Домашня Церква» — велика благодать для усіє Церкви.

Я пам’ятаю святкування 10‑річчя цієї спільноти в Україні. Саме тоді я став єпископом. Це був початок, усе набирало обертів; 25 років тому «Домашня Церква» напевно була іншою. Протягом цих років рух розвивається і приносить плоди. Я б дуже хотів, аби також душпастирі дедалі більше відкривалися на цей рух, адже мати добру спільноту «Домашньої Церкви» у парафії — це велике багатство; це велика катехизація та євангелізація у парафії. Щодо самого руху, я хотів би наголосити: вважаю, що ці зустрічі мають відбуватися частіше — зустрічатися раз на місяць, як на мене, це замало.

Бажаю всім родинам, аби вони ставали справжніми християнськими сім’ями, аби батьки оберігали своїх дітей від зла, що несе світ, аби батько був головою цієї родини; бажаю теж, аби щонайбільше доброго спілкування було у наших оселях.CREDO