Політика Сироїд

«Росія – це вічний сусід і вічний ворог»

В умовах війни, політичної і економічної кризи для українців нагальним питанням залишається побудова стратегії національної безпеки, яка має полягати не лише в накопиченні зброї і військових навчаннях, а перш за все в усвідомленні цілей, на які мітить ворог. Путін не завжди б’є «в лоб». Зазвичай Кремль до відвертих агресивних дій реалізує поступову операцію з дискредитації нашої державності. Народ, який не мав століттями власної держави, є дуже вразливим. Саме тому так гостро стоїть питання як рівня мислення суспільства, яке тривалий час «обробляли» радянською пропагандою, так і якості державних інститутів. Парламент, в даному випадку, займає особливе місце, адже фактично є представником народу. Про цю якість та внутрішні і зовнішні загрози «День» поспілкувався з заступником голови Верховної Ради України Оксаною СИРОЇД.+

«РОСІЯ, ПЕРШ ЗА ВСЕ, БУДЕ НАМАГАТИСЯ ІМПЛЕМЕНТУВАТИ ТАК ЗВАНИЙ ОСОБЛИВИЙ СТАТУС ДОНБАСУ»

— Пані Оксано, наскільки мені відомо, існує законопроект, до якого ви маєте стосунок, про окуповані території. В суспільстві і політикумі простежується явний дуалізм з цього питання. Одні ладні піти на поступки заради замирення і навіть згодні погратися в «особливі статуси», інші вважають, що необхідно називати речі своїми іменами і не ховатися від визнання війни війною і окупанта окупантом. Зрештою, нехай через 10, 20, 100 років, але РФ має заплатити за свою агресію. Адже якщо не робити це зараз, то справедливості ми не доб’ємося ніколи.

— Я абсолютно з вами погоджуюсь. Ми маємо усвідомлювати, що Росія не поступиться. Вона є ворогом України впродовж 300 років. За часів Радянського Союзу цей ворог нищив українців під виглядом «братнього народу». В Україні так само було декому вигідно спекулювати на темі начебто «братів». Росія ніколи насправді не була для нас братом, тому що так, як російські царі нищили Україну, цього не робив ніхто. Так не робили навіть турки чи татари. Війна, яку розв’язала РФ проти України, допомогла людям усвідомити реальність. Попри той жахливий статус війни, попри те приниження, яке переживає нація, адже не може дати належну відсіч агресору, ця війна дала можливість українцям мобілізуватись. Якщо раніше дехто ще вагався, хто він є, то після нападу РФ, вже сумнівів не стало. Тепер вже немає ілюзій щодо «братнього народу». Росія — це вічний сусід і вічний ворог. Це треба усвідомити і прийняти так, як є. Сприйняття РФ саме як загрози має допомогти знайти відповіді на низку питань для українців і для світу. Росія не відмовиться від своїх намірів повернути Україну в своє лоно, в свою орбіту, під свій протекторат.

— Але чого Росії все ж таки не вдалося у своїх намірах?

— Росії не вдався бліцкриг з так званою Новоросією. Вона не розраховувала на те, як відреагує українське суспільство, на добровольчі батальйони і волонтерів. І головне — вона не розраховувала на потужний стрибок в бік української ідентичності. Тому РФ нині роздумує, як відкоригувати свою тактику і стратегію, не полишаючи агресивних намірів. Росії не вдалася не лише «Новоросія», а й бліцкриг із Мінськом-1 і Мінськом-2. Гадаю, що від того РФ буде діяти далі кількома різними напрямками. Перш за все, вона буде намагатися імплементувати так званий особливий статус. Тим більше, що цей статус певною мірою вже імплементовано. Ця імплементація складається з чотирьох пазлів. До них належать зміни до Конституції, закон про «особливий статус», закон про амністію і закон про вибори на окупованих територіях. Зараз ми маємо на 60% готовий закон про зміни до Конституції. Залишилось лише одне голосування. Ми маємо стовідсотково готовий закон про «особливий статус», який був прийнятий у вересні 2014 року. Так само готовий закон про амністію. Останній пазлик, який відсутній, — це закон про вибори під окупацією. Росія все це буде протискувати, але це не означає, що при цьому вона припинить нас обстрілювати та робити інші речі. Що, наприклад, відбувається в економічній підгрупі в Мінську? Там відбувається фактична реінтеграція.

«ТОРГУВАТИ З ОКУПОВАНИМИ ТЕРИТОРІЯМИ — ЦЕ ОЗНАЧАЄ ПОСИЛЮВАТИ ОКУПАНТА СВОЇМИ РУКАМИ»

— Тобто замість напрямку щодо деокупації акцент ставлять на реінтеграції?

— Саме так. Без визнання окупації і визнання Росії окупантом відбувається нав’язування Україні подальших зобов’язань стосовно де-факто окупованих територій, але на умовах Росії. Думаю, журналістам має бути цікаво, чим саме займається економічна підгрупа. Чуття мені підказує, що там йдеться саме про «економічну реінтеграцію», тобто про торгівлю з окупованими територіями. Як на мене, торгувати з окупованими територіями — це означає посилювати своїми руками окупанта, тобто Росію. Україна має припинити будь-яку торгівлю з окупованими територіями. Фактично це гроші, які спрямовані на те, щоб агресор вбивав наших людей. Окрім того, Росія буде робити все, щоб у будь-який спосіб розхитувати ситуацію всередині країни. Ви могли помітити, що на початку політичного сезону риторика певних політичних сил акцентувалася на тому, щоб показати, як в Україні все погано і безнадійно. Росія усвідомлює, що українці зараз досить мобілізовані, а це означає, що вони мають кому довіряти, наприклад армії, добровольцям, волонтерам. Саме тому Росії важливо дискредитувати уряд, армію, добровольців і волонтерів. Якщо простежити за подіями останнього місяця, то можна побачити весь комплект таких дій. Хтось працює над цим дуже ефективно. На жаль, ми й далі перебуваємо в такому російському меседж-боксі. Саме тому для нас важливо говорити правду про війну і російську окупацію. Ми не можемо протистояти Росії збройно, економічно чи геополітично. Єдине, чого зараз боїться Росія — це правда. Треба усвідомлювати, що правдива інформація про те, що відбувається в Україні, є ідентична зброї.

— Але ж не можна обійтися і без критики влади.

— Звичайно, критикувати треба, але питання в тому, що і з якою метою. Можна, наприклад, критикувати уряд за те, що не оптимально пораховано бюджет. А хтось починає критику з того, що за минулої влади жилося краще. В цьому принциповий акцент. Чи критик хоче повернути стару владу, чи зробити так, щоб з цього моменту стало краще. Хтось це робить з певного інфантилізму, бо не хоче брати на себе відповідальність, а хтось робить навмисно. Так сталося, що саме війна є доказом того, що Україна рухається правдивим шляхом. Якби Україна рухалась у минуле, в «совок», до слабкості і залежності, то це влаштовувало б Росію, і вона не напала б. Успіх українців у розбудові власної держави лякає Росію. Той факт, що українське суспільство зробило ривок, стало більш зрілим, свідомим щодо своєї ролі і місії, вимогливим до влади, підштовхнуло Кремль до того, щоб просто відкусити шматки нашої території і завести в нас вірус, який не дасть Україні рухатися. Тому гадаю, що ми не скочуємося нині кудись, а навпаки пройшли як громадянське суспільство квантовий стрибок. І необхідно далі рушати в цьому напрямку.

— Ви сказали, що вже сходиться низка пазлів щодо прийняття так званого особливого статусу. Що парламент має робити, щоб цього не допустити?

— Інколи треба нічого не робити. Просто не голосувати за це. З літа минулого року розпочався шалений тиск на український парламент з усіх боків. Тиск був не лише з боку РФ, а й з боку європейських держав. Тоді нав’язувалось таке відчуття мало не зрадництва. Мовляв, якщо не голосуєш за це, то хочеш війни і є «агентом Путіна». Минув час — і розвиднилося, що я і мої колеги таки були тоді праві, бо не піддалися на спекуляції і шантаж. Той, хто рік тому називав мене «агентом Кремля», тепер послуговується моїми словами. Треба вистояти і зараз.

Читайте також: СИРОЇД: “ВИБОРИ НА ДОНБАСІ МОЖНА ПРОВОДИТИ ЛИШЕ ПІСЛЯ ДЕОКУПАЦІЇ”

«НЕМАЄ ПРОБЛЕМИ ПЛАНУВАТИ ДІЯЛЬНІСТЬ ПАРЛАМЕНТУ НА МІСЯЦЬ ВПЕРЕД. АЛЕ ДЛЯ ДЕКОГО ЦЕ НЕВИГІДНО»

— Наскільки ви можете оцінити якість нинішнього парламенту? Існує думка, що кожне нове скликання стає гірше за попереднє. І навіть ті, на кого була надія, хто позиціонував себе як «свіжа кров» з Майдану, в багатьох моментах вже дискредитував себе. Ті ж самі комбати, судячи з деяких голосувань, поступово пішли на колаборацію з домінуючими силами і кланами.

— Парламент був у нас фактично знищений імперативним мандатом після того, як в 2004 році були внесені зміни до Конституції. З того моменту парламент перетворився на «закрите акціонерне товариство», де рішення приймали кілька людей і, фактично, якість інших людей просто не мала значення. Через те в Раді почали з’являтися дуже дивні люди, які не мали стосунку до жодної з професій, що могли б бути корисними в законотворчості. З того часу відбулася дуже сильна деградація парламенту. Тому не варто було очікувати, що 2014-го могла зійти якась благодать і в один момент якість парламенту різко покращилась би. Статистично парламент оновився на 54 відсотки. А 46 відсотків — це ті депутати, які обирались до цього, і дехто з них є депутатом вже понад двадцять років. Але їх обирають люди. Переконана, що з тих 54 відсотків нових депутатів частина йшла абсолютно чесно і мотивовано в Раду, щоб щось зробити хороше. На жаль, вважаю, багато хто з них просто не розумів, куди вони ідуть. Але були люди, які прагнули, щоб все залишилось так, як було, і їх зараз більшість.

— Проте має ж бути опір, а не колаборація. Принаймні, «свіжа кров» могла гуртуватися навколо один одного, а не навколо олігархів.

— Коли порядок денний нав’язується з тої ж Адміністрації Президента і в цьому порядку денному стоїть сто питань, які з’являються зранку, то чи є можливість збиратися і виробляти спільну, ґрунтовну позицію?

— Справді, з одного боку, ми чуємо про якихось кураторів в парламенті, якихось «смотрящих», а з другого — мені як журналісту хочеться бачити порядок денний в парламенті хоча б напередодні увечері, але часто він з’являється перед самою сесією за кілька годин.

— Це роблять навмисно. Система, яка так довго будувалася, навмисне ставить нових людей в умови, щоб вони не могли завчасно зорієнтуватися. Немає жодних проблем планувати діяльність парламенту на місяць вперед. Але для декого це невигідно, адже тоді був би час для ґрунтовного вивчення питання і відповідної ваги аргументації опонентів. Класичним прикладом в цьому є зміни до закону про держслужбу, коли Президенту намагалися дати повноваження з призначення голів обласних і районних державних адміністрацій та їхніх заступників. При чому це обґрунтовувалось тим, що голови адміністрацій начебто є допоміжними органами Президента. Я завжди думала, що це є виконавча влада на місцях, бо так написано в Конституції, а виявляється, що є якась «вертикаль Президента», «виконавча влада Президента». Тоді в прийнятті цих змін був розрахунок на бліцкриг, щоб принести і проголосувати в цілому. Але оскільки такий бліцкриг не вдався, то за цей час люди спам’яталися і зрозуміли, що такі речі можуть реально розвалити виконавчу владу на місцях. Можна також згадати події 31 серпня, коли фактично внаслідок трагічних подій не були проголосовані зміни в цілому. Уявіть собі цинічність ситуації, коли трагедія стала на заваді абсолютно безвідповідальним і катастрофічним голосуванням, які означали б здати суверенітет держави і легітимізувати присутність Росії в своїй країні.

«ВНАСЛІДОК ТОГО, ЩО БАГАТО ХТО СПРИЙМАВ ДЕРЖАВНУ ВЛАДУ ЯК ПІРАМІДУ, ДЛЯ КРАЇНИ ЦЕ ЗАКІНЧУВАЛОСЯ ТРАГІЧНО»

— Але фактично термін «вертикаль Президента» з’явився ще за часів Кучми, коли, наприклад, той же Єфремов буквально організував йому перемогу на Луганщині, а Янукович на Донеччині. Тобто ці пороки тягнуться ще з кінця 90-х років.

— Коли ми говоримо про поділ влади, то і нинішній, і попередні президенти робили головну помилку, вважаючи свою владу домінантною над іншими гілками. 450 депутатів, 20 членів уряду і Президент — це рівні, згідно з Конституцією, між собою учасники прийняття державних рішень. В Конституції немає такого, що Президент стоїть на чолі, потім уряд, а потім вже парламент. Внаслідок того, що багато хто сприймав державну владу як піраміду, для країни це закінчувалося трагічно. У Президента є своє коло обов’язків. Народ обрав Президента для того, щоб представляти державу на міжнародній арені. Президент не представляє народ, він представляє державу. Народ представляє лише парламент, якому українці делегують відповідні повноваження і функції, в тому числі для контролю уряду, збройних сил, формування бюджету. Це може робити тільки парламент, а не Президент. Коли я дивлюся на спроби Адміністрації Президента додати йому ще якісь повноваження, то мені це нагадує якусь хворобу, коли людина намагається спожити більше за необхідне. Такий підхід може його зруйнувати. Якщо це зруйнує Президента, то може зруйнувати й державу, адже він її представляє.

— З другого боку, існує досвід Януковича, який намагався узурпувати владу і фактично в певний момент переступив межі, за якими поставив під загрозу і себе, і країну.

— Мені здається, що цей досвід нікого не вчить. Мабуть, думають, що цього разу буде по-іншому. Зараз Президент має неймовірні повноваження. При цьому він їх не виконує ефективно. Де нова ЦВК? А це відповідальність саме Президента, який так і не провів консультацій з головами фракцій. Не була оновлена частина Конституційного Суду. Чому він зберіг той склад КС, який був призначений ще Януковичем? Не призначена також велика кількість послів до цього часу…

— Немає голови Служби розвідки, немає офіційного представника України в НАТО, а лише виконуючий обов’язки. Чому так? Чого боїться Президент?

— Є бажання тотального контролю, але, з другого боку, призначення людини означає і відповідальність. Можливо, він боїться відповідальності.

«ЯКЩО ЗБЕРЕЖЕМО ВИБОРЧУ СИСТЕМУ, ПРОРОСІЙСЬКІ СИЛИ В НАСТУПНОМУ ПАРЛАМЕНТІ МАТИМУТЬ БІЛЬШІСТЬ»

— Враховуючи цю ситуацію, наскільки існує загроза реваншу того ж самого «Опоблоку» та інших проросійських сил? Адже ці хлопці досить системні і дуже злопам’ятні. І головне — вони вміють вичікувати.

— Така загроза існує постійно і буде існувати вічно. Це те, з чого ми починали розмову. Оскільки Росія ніколи не відмовиться від спроб панувати над Україною, вона буде постійно шукати представників своїх інтересів всередині нашої країни. І через закони про окупований статус та вибори на окупованих територіях, і через внутрішньополітичні процеси, і через дискредитацію України у світі. Все це є елементами російської окупаційної стратегії. Українці мають розуміти, що це не припиниться само собою. Просто ми маємо вибудувати альтернативну стратегію. Передовсім має статися, як я й казала, офіційне визнання російської окупації з 20 лютого 2014 року. Росію треба виводити на чисту воду і показувати світу, що відбувається насправді. Безумовно, немає гарантій, що Росія не стане далі загострювати конфлікт. Але немає гарантій і того, що якщо ми цього не зробимо, вона зменшить військовий тиск. Чи буде Путін далі нападати на Україну, не залежить від самої України, а залежить виключно від Путіна. Якщо ми хочемо, щоб це залежало від України, то ми маємо щось робити всередині країни. А зараз ми, з одного боку, декларуємо, що Росія — агресор, а з другого — сидимо з ними на Мінських переговорах. Я можу зрозуміти питання, які стоять перед безпековою групою, але роль економічної підгрупи для мене дуже сумнівна.

Читайте також: ТРЕТЯ СВІТОВА ВІЙНА ПОЧАЛАСЯ – СИРОЇД

Друге, що ми маємо зробити, — це змінити принцип формування політичної системи. Ми мусимо зробити вибори за пропорційною основною з відкритими списками. Якщо ми збережемо нинішню виборчу систему, то проросійські сили в наступному парламенті будуть мати більшість.

Третє — треба вирішувати проблему медіа. Залежність медіа від олігархів і, передусім, від проросійських олігархів робить нашу державу дуже вразливою. Четверте — треба припинити торгувати з агресором. Росія має зазнати й від України санкцій так само, як ті українці, які продовжують з нею торгувати і мають там бізнес. Незрозуміло тільки, чому Президент не збагне, що той, хто платить податки в РФ, фінансує російського солдата.

Валентин ТОРБА, «День»

Загрузка...

Related Post