Дозвілля
Люди не вірили у таку пару – понад сорок років різниці!

Людмила вже двадцять років в Італії. Вона одна з перших із нашого села пішла на заробітки. То треба було гроші хату ремонтувати. То дітей піднімати. То онуків. І ось уже її діти окремо живуть. Та ще і в другій області. А її Петро залишився сам. Та й почав випивати.

Раз у місті познайомився з однією жінкою. Молода вона була, щось двадцять п’ять років. Продавала пивo на базарі. Казала, що все в неї гаразд, тільки жити ніде. А через місяць привів він її додому, та й почали вони жити. Люди в селі ніби й розуміли Петра – сам, як палець, на обійсті. Треба йому жінку. Але, з іншого боку, не дуже вірили у таку пару. «Та ти подивися на себе, тобі сімдесят один, та то понад сорок років різниці!». Але й у чуже життя не втручалися. Не маленький Петро: як вирішить, так і буде.

Та навіть коли б його за руки тримали, Петро слухати нікого не хотів. Казав, що любов, вона у кожному віці до людини може прийти. Став дивитися за собою. Чисто виголений, у новому піджаку ходить селом, ніби на сцені якогось театру. А та Катя зовсім не зважає, що про неї люди говорять. І от через місяць дізнаємося, що Петро на неї хату переписав. Людмила звідти виписалася, а приписалася до сина, щоб чоловік субсидію отримував. Все сталося так блискавично, що ніхто й повірити не міг.

А Катя через деякий час почала скандалити. Петро грошей не заробляє. Он інші кидаються на всі боки. А Петро вдома ледарює. Петро друзів на чарку водить. Петро сякий-такий. Та все так і було. Хіба б жінка мусіла на заробітки тікати, коли б чоловік був більш метким на роботу? Та й хіба Катя не бачила, хто він такий? Ще й як бачила!

Тільки ці скандали змушували Петра частіше хапатися за серце. Заробив собі один iнфaркт, другий. Дружина гроші на лікування присилала. А Катя за ті гроші собі прикраси купувала. А одного разу, як пив із дружками пиво біля магазину, упав та й більше не підвівся.

Дружина приїхала на пoxoрoн. Ще місяць побула. І тут виявилося, що хата їй не належить. Петро подарував хату Катерині. І з цим уже нічого поробити не можна було.

А через рік Катя хату продала якимсь киянам. Обійстя там гарне, сонячне. Місце хороше – у центрі села. Город великий. Покупцям такий товар сподобався. А Катя й далі продає пивo на базарі. Часто біля неї зупиняються такі от чоловіки, як Петро – років під сімдесят, самотні, безпорадні. І думається, коли бачиш: то хто наступний?

Марина, Свалявський район

Читайте також: На Київщині нeлюди розрили свіжу мoгилy заради обручки нeбiжчицi (відео)

Джерело.

Реклама

Реклама

Related Post