fbpx

Біда наша в тому, що ми від роду свого відмовляємося

Зараз всі навколо нарікають. І невістка у них лінива. І син п’є. І внуки тільки грошей чекають. Тому хочу розказати про свою родину.

Наші батьки звели будинок на чотири кімнати. Нелегко їм було, бо й зарплати мали невеликі, і допомоги особливо сподіватися не було звідки. Зараз у цьому будинку живуть дванадцятеро. Правда, ми ще добудували невеличкий дім. Ми, два їхні сини з невістками, п‘ятеро онуків, двоє правнуків, бабуся. Сусіди дивуються: як таке можливо? Але дуже навіть можливо. Коли дивлюся – у селі половина повиїжджали за кордон на заробітки, ще інші потягнулися в міста. Хати стоять порожні, а щастя в них нема. А наша гуде як вулик.

Причому, кожен із нашої родини знайшов і заняття до душі, і заробляє цим зайву копійку. Я вирощую гриби, брат займається бджолами. Один онук купив трактор, майже все село обслуговує його машина. Другий робить гарні міцні будиночки з дерева. Третій лагодить комп’ютери.

Хочете раю на землі? Любіть своїх рідних!

І, знаєте, не треба ні на кого намовляти: діти такі, діти сякі… Вони ж на нас все життя дивляться. І повторюють наші вчинки. Я, коли першу зарплату отримав, мамі пральну машину купив. Треба було навіть п’ять зарплат складати докупи. А брат на перші зароблені гроші батькові купив теплий овечий кожух, бо батько тоді в лісі працював. Бачу, і діти наші такі. Не щомісяця мобілки міняють на нові, а бачать, що треба для свого господарства прикупити. Бо й дах варто полагодити, і огорожу вже нову покласти.

А нещодавно онук одружився. Наречена з райцентру. Ну, думаємо, побачимо ми свого Василя хіба на Різдво та Великдень. Але ніхто жодного слова йому про це не сказав. А Василь напередодні весілля нам каже: «Тату! Вуйку! Я піду на заробітки, куплю сусідову хату, щоб поруч із вами бути!». Там старі вже пoвмирaли, а молодь за кордоном, тому й будиночок вирішили продати.

Яке там «на заробітки»! – кажемо ми йому. І на сімейній раді вирішили, що всі разом якось наскладаємо гроші, і купимо те обійстя. Що й казати, ми не могли нарадуватися, що внуки теж у нашій родині славні виросли. Та і з тією хатою нам повезло. Господарі кажуть: ви живіть, будете нам щомісяця платити, сусіди ж як-не-як, нікуди від нас не втечете.

От і думаю собі, що вся біда наша в тому, що ми від роду свого далеко відбігаємо. Або ж сваримося, ненaвидимо рідних, а цим обриваємо свою пуповину. Бо, коли дивлюсь на сусідів, аж боляче стає. Одна самітницею сидить біля хати, діток чекає з міста. А ті роками про неї забувають. Інша взагалі ледь ходить, а їсти зготувати нікому, коли б не люди в селі, то й не знаю, як би було. Той кричить, що сестра в нього смородину вкрала, інший, що брат межу перейшов на городі.

Люди, схаменіться! Хочете раю на землі? Любіть своїх рідних, прощайте з радістю, коли вони щось не так зроблять. І коли й трапляться негаразди, ви їх гуртом легко здолаєте, навіть не помітите, як вони минули.

Петро, Свалявський район

Читайте також: Не думай про погане — захворієш. Варто прочитати кожному!

Джерело.

You cannot copy content of this page