Дозвілля
Заповіт, який батько склав таємно, коштував мені не лише душевного спокою, але й відчуття справедливості. На папері була лише одна сума: 80% компанії “Основа-Р” було відписано жінці, яку ми знали лише три роки, а брату й мамі залишилися мізерні частини спадку
Заповіт, який батько склав таємно, коштував мені не лише душевного спокою, але й відчуття
Дозвілля
Три роки в мене було щасливе подвійне життя. Удома на мене чекала дружина і син, а коли мені ставало нудно, я їхав на приховану орендовану квартиру, де мене завжди чекала Світлана. Я і припустити не міг, що в один момент мій світ рухне, і я залишуся сам на сам зі своїми проблемами
Три роки в мене було щасливе подвійне життя. Удома на мене чекала дружина і
Дозвілля
Анна довго думала. Не було в неї впевненості, що Олександр зможе полюбити нерідну дитину, але він був дуже переконливий. Зараз же вона швидко зібрала речі в сумку, забрала сина й покинула будинок за дві години до приходу чоловіка з роботи
Анна Сергіївна завжди думала, що все складеться зовсім не так, як вона сподівалася, але
Дозвілля
У той момент, коли я брехав їй про чергове «відрядження», я не думав про Вікторію, я думав про кредит та дітей, які утримували мене в цьому нещасному шлюбі. — Борисе, ти знову вимикаєш телефон? — запитала Стефанія, і її погляд сказав мені, що вона вже не вірить моїм словам
У той момент, коли я брехав їй про чергове «відрядження», я не думав про
Дозвілля
— Не зрозуміла, ти про що? — Та все про те саме. Що б ти не співала своєму батькові, слухати він буде все одно мене. А якщо захочу, то й ти мене слухатимеш, бо, як не крути, а я тобі мачуха, а це майже мати
“Ні, цього не може бути” – Сабіна вже в п’ятдесятий, якщо не більше, раз
Дозвілля
Вона згадала останній день у дитбудинку. Маленький Сергій стояв біля вікна, тримаючи в руках клуночок з речами, й усміхався крізь сльози. — Я повернуся за тобою, Ань, — сказав він тоді. — Обіцяю
У розкішному особняку панувала ранкова тиша. Лише м’який звук щітки, що ковзала паркетом, порушував
Дозвілля
Я думала, що 1200 євро від заробітчанки-свекрухи — це велике щастя для наших з чоловіком синів, але її телефонна розмова перетворила цю суму на ганебний хабар за мовчання про їхню “недолугість”. Тепер я мала вирішити, що важливіше: гроші чи моя честь
Я думала, що 1200 євро від заробітчанки-свекрухи — це велике щастя для наших з
Дозвілля
Двері офісу були відчинені. Тьмяне світло настільної лампи освітлювало просторе приміщення з кількома робочими столами. Біля дальньої стіни хтось напівлежав у кріслі. — Добрий вечір, я лікар швидкої допомоги, — промовила Олена, проходячи вглиб офісу. Людина в кріслі повільно підняла голову, і світ зупинився
Дзвінок пролунав о півночі. Олена машинально простягнула руку до телефона, звичним рухом намацуючи окуляри
Дозвілля
Наш тридцятирічний син, замість того щоб працювати, сьогодні заявив: «Дайте мені 300 000 гривень, бо ви зобов’язані фінансувати мій успіх». Я з чоловіком дивилася на нього і розуміла, що всі наші заощадження, відкладені на старість, вже давно перетворилися для сина на його особистий банкомат
Наш тридцятирічний син, замість того щоб працювати, сьогодні заявив: «Дайте мені 300 000 гривень,
Дозвілля
— Ти повинен зупинити це божевілля. Її потрібно видати заміж. Нехай за неї відповідає чоловік. Батько розсміявся. — Ну, ти й видумала. Скажи, ти знаєш когось, хто погодиться стати її чоловіком? Вона ж будь-кого до могили доведе
Аліса перехилилася через перила. Мати щось люто доводила батькові. Дівчина підтяглася й повернулася на

You cannot copy content of this page