Дозвілля
Зустріч: твій найкращий друг і мій заклятий ворог терпіти мене не міг і хотів, щоб ми розлучилися

А що розповісти про себе? Звісно, багато чого змінилося, ще б пак – стільки часу не бачилися. Кажеш, яким вітром тут? У сусідньому домі знайома живе, забігала до неї у справах, а тут ти…

…А ти не змінився анітрішки, тільки зморшка біля губ стала глибшою. Не хвилюйся, тобі личить. Чому я не маю її пам’ятати? Я все пам’ятаю, тобто не все, тільки найкраще…

Працюю там само. Маринка Прокопчук – пам’ятаєш її? – заміж вийшла. Так-так, за того незграбу Сергія. Дочекалася Маринка свого букета, а то всіх колег уже дістала: «Чому він мені квітів не дарує?» Подарував, нарешті, приурочив до весілля.

…Влітку не їздила відпочивати – не хотілося. Терпіти не можу спеку, задушливі поїзди. Можливо, з’їжджу в Київ. Колись ми з тобою туди збиралися. Мабуть, і добре, що не вийшло разом вибратися…

На море не поїхала, бо це не має сенсу. Море, небо, сонце – все залишилося з тобою. Не потрібне мені море без тебе. Ми посварилися у червні, і я чекала твого дзвінка ціле літо. Вірила, що ти зателефонуєш. Щодня думала: от сьогодні ти обов’язково зателефонуєш, приїдеш, прийдеш, даси про себе знати. А до кінця серпня зрозуміла, що не зателефонуєш. І все втратило свій сенс…

Та ну, яке там «стала ще красивішою»! Просто волосся відросло і схудла. Бачиш, що з людьми розлука робить! Жартую-жартую, ти тут ні до чого!

Ну, що ще розповісти про себе? Ні, заміж поки не збираюся, але зустрічаюся… Він милий, навіть занадто. Чимось схожий на тебе, я не аналізувала. Він молодець. Вольовий, рішучий, мудрий і дуже-дуже уважний. Помічає, що я засумувала або гірко зітхнула, вмить підходить, бере за плечі, розвертає до себе, запитує: «Ну, чого ти знову? Не можна, не треба!»… Та я не дорікаю, з чого ти взяв? Так, ти був іншим, а він такий, як є. Ой, ну от тільки не треба мене в усьому звинувачувати. Що значить «знайшла, що шукала»? Нічого я не шукала, просто так вийшло: те, що хотіла бачити в тобі, знайшлося в іншій людині, це не спеціально, лише збіг… Бачиш, ми знову починаємо сваритися?!

А ти вже зустрічаєшся з кимось? Молодець, це добре. Їй-богу, щиро бажаю щастя.

…Могла б і не питати: моніторю твою сторінку в соціальній мережі постійно. Щойно ти додаєш у друзі особу жіночої статі, негайно вивчаю, хто така, скільки років, де працює… Вона з’явилася кілька місяців тому. Якщо чесно, вона – сіра миша: маленькі невиразні очі, мишачий колір волосся, худий хвостик на потилиці. Але щойно зайшла на її сторінку, остовпіла: там на фотографіях вона аж сяяла, і волосся падало хвилею на тендітні плечі, за які її обіймав ти. Теж сяючий, з посмішкою. Ось ви на пікніку, ти тримаєш її за талію. Ось вона сміється, а ти дивишся на неї так, як ніколи не дивився на мене…

Читайте також: Мені залишалося жити максимум сім днів: рідним запропонували викликати близьких на похopoн, і до мене потягнулися прощатися родичі

Звісно, ця сіра мишка спеціально вибрала фотографії, де вас двоє, на яких ти не відводиш від неї щасливих очей. Вона навмисне обрала найбільш промовисті кадри!

Але, Боже мій, чому їх так багато?!

…До речі, як твій друг, здається, Ігор? Рада за нього, нове авто – це добре. Не так добре, як нова голова, яка б йому не завадила, але все-таки. До чого тут «знову ти починаєш?» Нічого я не починаю, просто згадала, що він мене терпіти не міг і хотів, щоб ми розлучилися… Та знаю, що ми і без нього розбіглися б, але він не міг помовчати? Навіщо було коментувати і лізти з порадами?! Так, уяви, досі киплю, нічого, що півроку минуло! Мені прикро, тому що він не правий, а ти чомусь повірив!

І звідки взявся цей Ігор? Звісно, ви ж із дитинства дружите. Чому він завжди опинявся поряд, щойно ми посваримося? І чому сварку завжди починала я? Я тільки добра тобі бажала. «Не кидай університет, лише два курси залишилося, вища освіта потрібна», – заводила я пісню, ти відмовчувався, а Ігор перечив: «Та кому вона тепер потрібна». Через півгодини я кипіла від люті, ти повторював: «Скільки можна?!», а твій найкращий друг і мій заклятий ворог красномовно хитав головою.

«Вона намагається тебе переробити, хоче тебе зламати, їй потрібен підкаблучник», – зудів тобі Ігор, я ж знаю. Ех, якби не він, чортів друг дитинства…

Ну, що тобі ще розповісти? Чи часто ми сваримося з моїм хлопцем? Дивне запитання, але відповім: ні, не часто. Ми взагалі не конфліктуємо – приводів нема. Причому тут «ідеальний»? Він не ідеальний. Просто він чоловік… Бога ради, та не мала я на увазі, що ти не чоловік!.. Ну, не сердься, я не хотіла тебе образити.

Ну, давай прощатися? Згодна, фaтальне слово, краще скажу «закруглятися». До речі, пам’ятаєш Сергієнка? Вони з Наталкою знову разом, уявляєш? Хто б міг подумати, вони ж так сварилися, до розлучення справа дійшла. Він повторював, що вона нестерпна, всюди суне носа, їй не догодиш. А Сергієнчиха стoгнала, що чоловік – шмата, ні мети, ні прагнень у нього, каші з таким не звариш, а змінюватися він не хоче… Нічого, півроку помучившись поpiзно, потім знову зрозуміли, що не можуть одне без одного. І байдуже, що різні: саме різні цікаві один одному, це притягує… Бачиш, як буває. Буває ж!

Гаразд, побіжу, рада була побачити. Бережи себе, до зустрічі.

От і все, розповіла, що хотіла. Крім того, що вже два тижні саме в цей час «прогулююся» біля твого дому. Бачиш, ми все ще кипимо, реагуємо одне на одного. Може, якось зустріну тебе біля свого дому: раптом у тебе знайдеться знайомий, до якого «забіжиш у справах», а тут я…

Джерело- Сім’я і дім

Related Post

facebook