Україна сьогодні застигла в двох різних реальностях. Вірніше, не так – в жорсткій реальності і гламурній ілюзії. Одна частина населення живе економічними кризами і жахами війни, захлинається нескінченним потоком новин з АТО, статистикою загиблих і поранених, тривожними звістками з Авдіївки, збирає і віддає останнє туди, на схід. І сподівається, сподівається, сподівається, що більше не буде панахид на Майдані, не потрібно буде ховати 20-річних хлопців, виплакувати очі і виривати своє серце з корінням…
У “паралельній” Україні – мрія письменників-фантастів – живе категорія людей, яких “війна не стосується”. Це не їх проблема, у всьому винен Порошенко, нехай політики розбираються, а кулі “ловлять” невідомі хлопці – “не з мого подвір’я”, – Тетяна Турлікьян, кореспондент видання Styler
І я не хочу зараз говорити про кожного такого…. Мені особисто на таких людей також по барабану. Живи по своїй совісті! І не турбували б вони мене далі, якби не одне дуже неприємне спостереження, зазначене сьогодні. І спостереження це стосується особливої категорії наших співгромадян, які гордо іменують себе “українськими зірками шоу-бізнесу”.
Робота спецкора-журналіста вже давно не обмежується вузькопрофільними темами. Сьогодні ти моніториш НКРЕКУ, а завтра – сторінки лідерів думок: шанованих і не дуже волонтерів, політиків, а також шоуменів, телеведучих, артистів, співаків. Дивишся, що корисного вони сьогодні видали, як відреагували на ту чи іншу подію.
І “зірки” пишуть, свідомо і спеціально. Чекають, коли їх “розірвуть” на цитати і за просто так опублікують новини зі згадуванням їх персони. Всі, як один, вони пристрасно хочуть бути ПОПУЛЯРНИМИ лідерами думок – особистостями, до думок яких прислухаються, поважають і наслідують.
Така собі гра журналістів і “зірок”. Одні пишуть, другі цитують, треті читають про своїх улюбленців і вимагають ще… І ось – Авдіївка!
Знову смерть, знову убиті горем матері. На всіх смугах – трагедія, новинні ресурси змагаються в крутизні заголовків. Знову волонтери тоннами збирають допомогу. Тобі боляче. Думаєш, а як же там наші “зіркові лідери думок”? Переживають чи? Чи допомагають? Який важливий меседж доносять мільйонам своїх підписників, в тому числі – з інших країн? У надії заглядаєш на Facebook і Instagram сторінки … А там – нічого! Пусто! А там – портали в паралельну Україну, де все “зашибісь”, де червоні доріжки, купальники, екзотичні пляжі, нові кліпи, голлівудські посмішки, гламур і дешева філософія.
Світлана Лобода … Шикарна жінка, любляча мати, талановита співачка. Ну чому ж вшанувати загиблих в авіакатастрофі Ту-154 ви змогли, а убитих хлопців у Авдіївці – ні?
Настя Каменських. Всією країною переживаємо за вашу травму, хвалимо за струнку фігуру, дякуємо за новий кліп. Але хоч на мить відставте в сторону самомилування. З усіх щілин лізе війна, давайте допоможемо словом і ділом. Хоча так, у вашій реальності цих щілин немає.
Потап. Прекрасний продюсер, чоловік хороший. Але проявіть мужність, вистачить вже мовчати.
Віра Брежнєва. Ми раді вашим успіхам всюди. Але вас всюди називають як все ще українську співачку. Те ж питання: чому загиблі в авіакатастрофі Ту-154 гідні вашого вірша, а молоді співвітчизники – ні?
Надя Дорофєєва, Оля Полякова, Макс Барських, Наталя Могилевська, Олена Вінницька, прекрасні “НеАнгели” … (і не приймайте близько до серця, про вас згадують, значить – ви популярні). Невже загиблі хлопці не гідні хоча б пам’ятної свічки на ваших сторінках?
Мільйони підписників – це не тільки крутизна, але і відповідальність. Або вся справа в російських фанатів, яких ви так боїтеся втратити, всіляко ігноруючи той факт, що ви все ще є українськими виконавцями? Хтось запитає, з чого весь сир-бор. Фанати, звичайно ж, заступляться, знайдуть десятки виправдань. Скажуть, що цькувати людину публічну всі можуть, та й художника образити може кожен. Але тут питання не в цькуванні, а виборі, бажанні бути на виду.
А ще – в роздутий до космічних масштабів відвертий цинізм багатьох наших “зірок”. Вони надсилають прес-релізи, де зайвий раз підкреслюють те, що є українськими виконавцями. Ну а як же інакше ?! Експлуатація “патріотичної теми” стала справою буденною і від того не менш гидкою.
Кон’юнктура, рентабельність, вигода – от і всі справи. Вони ревно контролюють вихід новин, якщо ІНОДІ вирушили з невеликим виступом в зону АТО. І спробуй тільки не опублікувати! У такому випадку твоє видання – “зрадники” і просто нехороші люди.
При цьому: “Будь ласка-ласка-ласка, не кажіть нікому, що така-то УКРАЇНСЬКА суперзірка виступила на черговому “дні-переможному” концерті в Росії і наговорила усіляких нісенітниць парі-трійці російським ЗМІ. Ну ви ж розумієте, нам гроші на хліб теж потрібні “.
Припустимо, розуміємо. Вони обурені ігнором до своєї персони з боку українських ЗМІ. Мовляв, чому російські журналісти “в черзі шикуються”, а наші “псевдо-професіонали” інтерв’ю все ніяк не беруть. Та тому що вже набридло питати про любов, натхнення і творчі переживання. А говорити про волонтерську діяльність (якої судячи з усього, з вашого боку просто немає), соціальні проблеми, мовні питанні, про те, що цікавить зараз українців, ви не хочете.
Страшно, небезпечно, хочеться одним, вибачте, м’яким місцем на двох стільцях сидіти. Все розумію. І бажання розширювати межі своєї творчості, гонорари пристойні отримувати, бути улюбленцем усієї країни і тим самим бажаним лідером думок, якого леліють, коментарі якого потрапляють на перші шпальти і друкуються на футболках.
Але ситуація змінилася. Сьогодні люди чекають конкретики і чіткої позиції. Коли плаче вся країна, зробіть хоча б вигляд, що плачете разом з нею. Наберіться мужності і визначитеся вже зі стільцем, на якому хочеться сидіти.
Читайте також: 10 українських виконавців, які принципово не виступають у Росії
і як альтернатива…
