Третій день йде дощ. Дрібний такий, сипле і сипле цілими днями. Дощу звичайно треба, давно не було. А я ось засмутилася, що не встигла вусики ягід пересадити, а як добре б у такий дрібний дощик та похмуру погоду. І грядки мені чоловік переорав і приготував, а я ось що — забарилася і тепер себе лаю.
Завдяки дощу у нас з’явився вільний день і ми з сусідкою домовилися сходити в лазню. Буває таке іноді, рідко правда. Покупаємося, попаримося, масочку якусь собі зробимо, поговоримо про життя, про наші жіночі справи. Лазня у нас велика, простора, з кімнатою для відпочинку.
Так от, приготувала я спеціально для лазні косметичну маску: змішала яєчний білок, сметану, лимонний сік і для густоти додала білу глину. Зробила побільше, бо ми із сусідкою жінки немаленькі відповідно площа нанесення маски велика. Переклала усю цю масу в стаканчик від йогурту (є такі великі 400гр.) Поставила в холодильник.
Зібралася йти в лазню, заглянула в холодильник, а склянки з маскою немає. Питаю хто брав. Чоловік каже: «Це я йогурт доїв, запитав у дівчат, вони сказали що він несмачний, ну я і врятував його, не викидати ж».
Який же ти «молодець», це я нам з Оленкою маску з глиною намішала, а ти з’їв.
— І що тепер буде?
— Ну, нічого особливого звісно, але чекай тепер, коли рвоне.
Ляпнула я з роздратуванням, маску шкода було.
Пробули ми в лазні години півтори, обійшлися огірками, посміялися від душі. Приходжу додому а чоловік мені:
— Я вугілля активованого випив, як думаєш допоможе?
— У тебе що живіт скрутило? Навіщо ж ти пив?
— Коли крутити почне, то вже буде пізно щось пити. От навіщо ти ставиш всіляку дурню у холодильник та ще й на видне місце, її ж навіть дівчата могли з’їсти.
— От дівчата точно б не з’їли, це тільки ти спочатку закинеш в себе а потім запитуєш «ой, а що це було». Ти минулого разу мою маску теж з’їв, навіть не здивувався чому вона зелена!
— Та я ж подивився, там звичайна вівсянка була!
— А те, що вона зелена, із соком петрушки, тебе не збентежило?
— Бо смачно було! Вона ж навіть з медом була! Принаймні їстівна, і нічого зі мною не було. Ніякої глини і цементу. Я завтра на мості цілий день буду працювати. Там туалетів немає. Якщо мене рвоне то бігти мені нікуди. Вугілля більше немає, що мені ще можна випити про всяк випадок.
— Ой, та нічого з тобою не станеться. Якщо вранці скрутить живіт то ось смекту візьми з собою. А ти коли вирішив йогурт врятувати, про що взагалі думав?
Взявся читати інструкцію до препарату.
Читає мені:
—…смектит є результатом переробки черепашнику і глини… це що знову глина чи що?
— Ну ось бачиш нічого з тобою не буде, ти собі вже вихід зацементував.
Про всяк випадок вранці чоловік ще й два пакетика випив. Через кілька днів бачу, що він їсть огірок з медом і з молоком.
— Ти завтра вихідний чи що?
— Чому ти так вирішила?
— Чи у вас на мості туалет поставили?
— А, ти про огірок, та глина твоя, хай йому грець, ніяк не хоче виходити. Ось вирішив її проштовхнути.
— Ну-ну, давай. Коли щось, то хоч смекту з собою завтра не забудь взяти.
— Е ні, більше я її пити не буду.
Вночі чоловік вставав кілька разів, а вранці все ж таки випив порошочок і з собою теж взяв. Олена запропонувала наступного разу нову масочку випробувати: якісь сушені японські водорості, гліцерин і кілька крапель перекису. Каже ефект чудовий. Я їй відповіла:
— Оленко, давай ти її у себе зробиш і принесеш в лазню. Бо я не знаю чи вона їстівна, а ризикувати не хочу.
Про всяк випадок потрібно купити ще упаковку смекти в аптечку. І вугілля теж. Мішок!
Фото ілюстративне.
