На обличчі Марії яскраво відображалися всі три її вищі освіти. Через це чоловіки з нею тільки віталися.

Знайти чоловіка, якого б не відлякав Машин інтелект, було завданням із зірочкою.

Тож Марі вирішила носити вуаль. Її дві подруги одразу почали протестувати: “Хто зараз так ходить? Це ж не XIX століття!” Але Маша була впевнена, що таємничість ще нікому не завадила.

Їй хотілося бути загадковою незнайомкою, про яку пишуть романи. Вона уявляла, як сидить на веранді кафе, дивиться на захід сонця і тримає в руці чашку з ароматною кавою. І тут до неї підходить…

Однак на цьому мрії Марії зазвичай закінчувалися. Бо вона ніяк не могла уявити ідеального кандидата: і зовнішність потрібна відповідна, і внутрішній світ глибокий, і дипломів хоча б три.

З вуаллю виникли труднощі з самого початку. Особливо у ранкових автобусах, де таємничість важко зберегти, коли тебе щодуху ліктем тиснуть в спину. Якось після чергового такого штовхання Марія не витримала, обернулася і…

Так вона познайомилася з Костею. У Кості було чотири дипломи, собака на ім’я Боня і зовнішність, майже така, як у Маріїних мріях. Він чесно зізнався, що спочатку злякався, коли побачив жінку у вуалі, яка сердито дивиться на нього. Тому й заговорив із нею французькою, мовляв, “перевірю, чи все в порядку”.

— Мадам, вибачте, але чи можу я прибрати свою ногу з вашої ноги? — спитав він.

— Було б чудово, месьє, — відповіла Маша теж французькою.

Так і почалася їхня розмова. Вони обговорювали творчість Франсуа Війона, згадували свої студентські роки й настільки заговорилися, що обоє проїхали свої зупинки.

Тепер Маша вуаль не носить. Її носять по черзі всі дві подруги. Але їм поки що не щастить. Чому, як думаєте?

You cannot copy content of this page