fbpx

Юля в дитинстві і юності була зіркою. У школі вчилася добре, приносила додому пачки грамот, перемагала на олімпіадах з хімії та біології. Сама вступила до медичного, а це вже багато про що говорить. І в вузі вчилася непогано, хоча вуз не з легких, ну а потім заміж вийшла. І все!

– Від знайомих на вулиці стала триматись по-далі! – зітхає Надія Максимівна. – Тому що знаю: напевно про дочку запитають, про Юлю. А мені і розповісти нічого. Юля моя особливий спосіб життя веде! Сидить з дітьми вдома, стрибає з хліба на воду.

Юля в дитинстві і юності була зіркою. У школі вчилася добре, приносила додому пачки грамот, перемагала на олімпіадах з хімії та біології. Сама вступила до медичного, а це вже багато про що говорить. І в вузі вчилася непогано, хоча вуз не з легких, подружки стогоном стогнали, скаржилися, як складно освоювати матеріал. А Юля здавала сесію за сесією, хоча вже й не на круглі п’ятірки, як в школі, але і абсолютно без негараздів і перездач.

Викладачі бачили в ній талант і пророкували велике майбутнє.

А потім Юля зустріла Андрія, якось швидко вискочила заміж, подарувала чоловіку спочатку одну дитину, а через деякий час другу, і ось уже без малого десять років сидить вдома. Діти виросли, молодшій доньці вже п’ятий рік, але про те, щоб виходити на роботу, Юля і чути не хоче.

– Був би чоловік, на якого розраховувати можна, ну, це ще зрозуміло! – зітхає Надія Максимівна. – Але немає ж такого! Закінчив паркано-будівничий, працює менеджером в якійсь конторці, отримує щось трохи більше семи тисяч. Кардинально міняти в житті н6ічого не хоче! Я йому кажу:

— Андрій, тобі не соромно, що твої діти моря не бачили жодного разу в житті, на літаку не літали?

А він мені:

– Ну і що, я теж море побачив тільки в двадцять років, нічого, живу. Не в морі щастя, мамо!

Ось як з ним розмовляти? Діти знайомих Надії Максимівни об’їздили світ, вже і Туреччину за кордоном не вважають. Одні збираються на канікули до Європи, інші в Таїланд, треті так і зовсім в Австралію. Подорожують і сім’ями, з дітьми і батьками, і поодинці. Юля з дітьми нікуди далі дачі не виїжджала.

– Колишня однокласниця Світлана, тиха трієчниця, яку в п’ятому класі свого часу на другий рік залишали, з-за кордону не приїжджає ! – зітхає Надія Максимівна. – Машину купила в минулому році, до матері приїжджала в гості, ми з матір’ю її в одному будинку живемо. Зустріла її. як ось тебе. Вона мені: «Ой, здрастуйте, тітонько Надю, а як Юля, де вона, ми тут зустрічалися класом, її звали, вона не прийшла.» Ну ще б вона прийшла! Про себе, чи що, розповісти?

Живе Юля з сім’єю в невеликій квартирі, куди їх після весілля пустила свекруха. Раніше там жила бабуся Андрія. Заїхавши в нове житло, молоді зробили бюджетний ремонт: побілили стелі, поклеїли недорогі шпалери, на підлогу постелили лінолеум найдешевший. Кардинально в квартирі нічого не міняли: сантехніка, вікна, все так і стоїть з сімдесятих років минулого століття, як було при бабусі. Так і живуть в цьому десять років.

Звичайно, тому ремонту давно прийшов кінець – десь діти заляпали і намалювали, десь потріскалось, десь відірвалося. Але ремонтувати ще раз у «чужу» квартиру не бажають ні Юля, ні її чоловік.

І меблі в квартирі теж ще бабціні, молоді купили собі тільки диван і облаштували спальні місця дітям. Столи, стільці, кухонні шафки, книжкові полиці з томами в паперових палітурках, югославська стінка і люстра зі скляними «висульками», які Юля по великих святах знімає і миє в мильному розчині – все в квартирі залишилося так, як було при старій господині.

Надію Максимівну засмучує, що дочка в своєму житті не працювала жодного дня, Юлю ж її життя повністю влаштовує. Вона сидить з дітьми, ліпить пельмені і варить борщі, робить уроки, водить дітей по гуртках. Так, економить, але в основному на собі. Не ходить по перукарнях, манікюр все життя робить вдома, речі носить акуратно роками, зайвого не купує.

– Я їй уже багато разів говорила, що якщо в двадцять років така економія на собі сходить з рук, то в тридцять п’ять вона вже помітна, і виглядає плачевно! – зітхає Надія Максимівна. – Але дочка не вірить.

Як на неї впливати, щоб починала ворушитися, Надія Максимівна не уявляє.

– Я їй тут вже прямо заявила, без зайвих сентиментів, аби вона жити нарешті почала, а не скніла у чотирьох стінах. І знаєш що? Вона мені заявила, що повністю щаслива. Що не бачить щастя у закордонних поїздках і походах по магазинам. що чоловік у неї найкращий і щоб я не переймалась. А якщо вона мені спокою своїм способом життя не дає, то попросила не приходити і не засмучуватись.

Передрук без гіперпосилання на  intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page