fbpx
Без рубрики
Як торнадо, я носилася по квартирі з ганчіркою в руках. І так тривало до того моменту, поки я не відкрила шафу в коридорі

Я й забула, що там стільки мотлоху.

Спробую перерахувати: зламані ляльки, садові лампи (хоча у нас немає дачі), купа готового обвалитися на мене старого одягу (порвані і кошлаті светри і сорочки, з яких виріс мій син; сукні, які мені великі, блузки, які малі), ракетки для бадмінтону, що застрягли в тренажері, яким ми ніколи не користувалися; сувенірні коробки; театральні програмки; нерозкриті листи від незнайомих людей; роздруковані листи від людей, осіб яких я вже й не згадаю, листи від тих, кого я любила, але забула їм про це сказати; упаковки паперових носових хусток, придбаних в найпоетичніший період мого життя; фотографії мого першого кохання (досі не розумію, як я могла ним захопитися), пакетик весільних льодяників, злиплих і підталих згодом, які я, будучи сентиментальною, так і не спромоглася викинути; та ще якась пом’ята і деформована коробка з вилізлим з неї куточком щільного паперу!

Виваливши на підлогу курну купу сміття, я втратила дар мови. Але, у міру того як я її розбирала, я з подивом помітила, що ментальний простір в голові розчищається.

«Терапія позбавлення від мотлоху» виявилася благом для мене. Так, вечір за вечором, я відвойовувала по сантиметру у безладу. Іноді за меблями і в кутах мене чекали неприємні сюрпризи: забуті речі, предмети, які ми не зважилися викинути, бо звикли до них…

Прощай, уїдливий пил і мерзенні волоски в умивальнику; прощайте, відкладення кальцію! Працюючи до знемоги, не даючи собі поблажки, я врешті-решт домоглася більш ніж вражаючого результату! Через тиждень моя квартира стала зразковою. І я була у нестямі від щастя.

Р. Джордано, «Твоє друге життя. Книга про щастя».

Фото ілюстративне.

facebook