Якось на вулиці мене впізнала одна колишня гостроноса дівчинка, що виросла в розкішну даму.
Спочатку я зраділа – стільки років, а люди мене впізнають з льоту, роки пролетіли повз, не торкнувшись.
Але Таня сказала:
– Ти стала так схожа на свою бабусю, пряме одне обличчя!
Це дещо девальвувало радість нашої зустрічі. Мені було не приємно чути цей комплімент в свою сторону. Проте йдеться про інше.
Коли нам було років по 15 років, Таня закохалася у мого сусіда Аліка. Алік навчався в іншій школі, тому Таня кожен божий день після уроків прибігала до мене і ми з нею, дві малолітні дівчини, по дві години крокували туди-сюди під його вікнами в надії звернути на себе увагу. Зараз це згадувати смішно звичайно.
Результат був – нуль. Проте ми багато часу проводили на свіжому повітрі, хоч це радувало нас. Я подумувала, чи не закохатися і мені в Аліка, щоб наповнити хоч якимось змістом мою присутність, але через тверезий роздум від цієї ідеї відмовилася.
По-перше, Алік був занудливий, тужливий і не дуже розумний. По-друге, через мінімальність моїх шансів у плані почуття у відповідь.
А ще Таня хизувалася в неземній красі синіх туфельках з білими бантиками. Туфелькам мені було зовсім нічого протиставити. Потім пішли дощі, не до гулянь, але серце Тані палало не згасаючи. І вона вирішила написати Аліку лист із зізнанням. Щоб хоч якось підштовхнути його.
Поняття не маю, що вона взяла за зразок, але зразок цей був творчо перероблений і доповнений дивними порівняннями згаданого Аліка з червоним маком, високим кипарисом та красенем. Ще, якщо не помиляюся, там була чиста душа і шляхетність крові.
Лист був переписаний начисто гарним почерком, по краях аркуша прикрашений сердечками та квіточками, підписано «Твоя загадкова кохана» і кинуто до поштової скриньки предмета ніжної пристрасті.
Але після цього у мене виникли підозри, що із хлопцем щось не так. Таня з Аліком почала зустрічатись, але це було не довго. Хлопець виявився зовсім не такий к на перший погляд.
Алік був не дуже розумний, не міг захистити красуню Таню він надокучливих залицяльників на вулиці. Ось до Тані дійшло що з Аліком треба прощатись. Тому що крім краси в нього нічого не було.
Вона ще довго через нього переживала, але після закінчення школи й не згадувала нього.
Так ось зараз, після перших розпитувань про її життя Таня раптом похмуріла і сказала:
– А ти пам’ятаєш Аліка? Через будинок від тебе мешкав і ми ще разом вчитись в школі. Бачила його нещодавно. Жах! І на ось це я витратила два навчальні роки! Типове недорозуміння!
