Всі його п’ятеро доньок жили за тисячу кілометрів від нього, він поїхав від них після розлучення в це маленьке містечко, в якому жив і досі. А сина від другого шлюбу не стало кілька років тому. Але останні калька місяців він з ним взагалі зв’язок не підтримував, тому що не схвалював його способу життя, а свою внучку бачив лише два рази в зовсім юному віці.
Остання дружина, Марія, подзвонила йому зовсім несподівано. До цього вони не зідзвонювалися і не бачилися більше п’яти років. Та й їм не було про що спілкуватися після розлучення, через те, що їхні стосунки закінчилися досить погано. Але то було більше двадцяти років тому, зараз він вже й не пам’ятав, що тоді сталося.
— Здрастуй, Михайле, це Марія, — почув він у слухавці знайомий голос жінки.
— О, привіт, Марійко! Як ти? — він навіть зрадів цьому несподіваному дзвінку.
— Добре, на дачі урожай збираємо, — її бадьорий голос було приємно слухати.
— Добре вам на дачі, а я навіть з квартири не виходжу, ноги зовсім не слухаються, — поскаржився він. — Цілими днями сиджу один, мені навіть поговорити ні з ким.
Вони ще трохи поспілкувалися на відсторонені теми і Михайло, сам того не очікуючи, запитав:
— А чому ж ми розлучилися, Марійко?
У Марії все сколихнулося. Ось, як тільки вона подумала, що вже давно усе пробачила і забула, як перед очима знову жваво постали картини їхнього сімейного життя. Суперечки, гулянки з друзями, невірність. Вона замовкла, і в останню мить вирішила не відповідати на його запитання. Він мабуть все забув, а їй не хотілося щось із ним з’ясовувати.
— Не любив ти мене, — тільки й змогла сказати. А у самої в голові знову зазвучали його слова: «Я Аполлон, а ти миршава!».
Він справді в молодості був дуже красивим, а вона, приїхавши в місто з села, не могла похвалитися високою самооцінкою. Терпіла його витівки, поки він не пішов до коханки і на цьому їхнє сімейне життя з Аполлоном закінчилося.
— Любив. — твердо сказав він.
— А хіба, коли люблять то так чинять? Коханок заводять? — Вона все ж таки не змогла втриматися. На душі стало неприємно і нудно, даремно вона йому подзвонила.
— Марійко, як би я хотів повернути все назад. — Його голос затремтів, а їй стало його так шкода. Самотній, втрачений дід, всього лише кілька разів помилився в житті і тепер буде жити на самоті до кінця своїх днів.
Так, життя не прощає помилок, вона вже точно це знала. Попрощавшись з Михайлом, Марія вирішила більше ніколи йому не дзвонити.
Пішла на город, там внучка вже зібрала ягоди, зараз вони перетруть їх з цукром і насмажать млинців, ввечері приїдуть дочка із зятем і залишаться на всі вихідні.
Часу нудьгувати і шкодувати про минуле у Марії зовсім не було, потрібно було дбати про рідних і дорогих її серцю людей, поки ноги ще служать.
Фото ілюстративне.
