fbpx

Як мені сказати чоловікові, що це не його дитина і зберегти сім’ю? Вони зовсім не схожі і він зрештою сам здогадається

Я заміжня сім років. З перших днів нашого шлюбу ми з чоловіком мріяли про дитину, однак довгоочікувана подія не наступала. Після обстеження сказали, що проблем зі здоров’ям у нас немає, чекайте нібито.

Кілька років довгого очікування стали справжнім випробування для нас з чоловіком. Потім ми вирішили, що можна жити і без дітей. Нам було добре вдвох, повне взаєморозуміння, але в душі я продовжувала мріяти про дитину. Тому коли з’явився Петро, я вирішила – будь що буде, і вперше дозволила собі таку слабинку з надією на диво. І воно сталося.

Незабаром я зрозуміла, що при надії. Через кілька місяців стосунки з Петром зійшли нанівець.

Дізнавшись про мій цікавий стан, він самоусунувся, а я залишилася з чоловіком і таким бажаним грядущим материнством. Чоловік же, дізнавшись, що я чекаю малюка, був на сьомому небі від щастя.

Зараз Павлику три роки. Чоловік дуже любить сина. А я дивлюся на малюка і розумію, що він все більше стає схожий на Петра. Такий же кароокий і чорнявий. Чоловік блондин з блакитними очима, я руда і теж з блакитними. Наші друзі перешіптуються за спиною і поки чоловіка немає поруч відпускають шпильки. А мене їсть почуття провини перед чоловіком. І як йому сказати, що це не його син? І чи говорити, адже це зізнання може розбити його серце і нашу сім’ю. Але ж і він сам, зрештою, здогадається.

Тільки не пишіть «ой, не треба було стрибати у гречку», прибережіть моралі для іншої ситуації.

Олена, 28 років.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page