Я вже шість років живу зі своїм чоловіком. У нас гарна дружня сім’я, чудовий син, якому вже п’ятий рік пішов і ми кохаємо один одного. Можете не вірити, але у нас не було жодного непорозуміння з чоловіком, ніколи! Все в нас добре, якби не одне “але”… Про це “але” турбуються дуже мої батьки. Ми живемо з моїм чоловіком досі у цивільному шлюбі і він має законну дружину і дочку в першому шлюбі. Мене це абсолютно не хвилює, я готова була до цього і про все знала, коли ми починали зустрічатись.
Справа в тому, що мої батьки дуже хотіли аби я скоріше вийшла заміж. Мої однолітки всі вже з дітьми та сім’ями, а я в свої 25 думала про кар’єру та про можливості покращити своє фінансове становище. Та й людини надійної поруч не було. Симпатій у мене також не було. Аж доки я не зустріла Михайла. Ми покохали один одного з першого погляду, він мені одразу розповів, що одружений та має дитину. Не дивлячись на це, з жінкою в них стосунки не склались і вони давно не живуть разом. Тому я спокійно почала будувати стосунки з ним, без зайвих хвилювань.
Зовсім скоро ми з’їхались і почали жити разом на орендованій квартирі, яку повністю оплачував мій чоловік. Я ж була при надії і працювати не могла певний період часу, тому Михайло забезпечував нас повністю. Потім у нас з’явився прекрасний синочок, якого ми обоє любили більше життя.
Раптово нам підвернувся шанс купити власну квартиру. Ми вирішили довго не думати і забезпечити себе власним житлом, а не продовжувати життя на орендованій квартирі. Частину виплат по квартирі нам допомагали покрити мої батьки, Михайло також додав значну суму.
Та є вагомий фактор, який неабияк почав бентежити моїх батьків і знайомих. Ми з ним продовжуємо жити в цивільному шлюбі, в нас є син, а він досі має “законну” дружину. Але я довіряю Михайлу. Я ніколи не сумнівалася в ньому чи в його вчинках. Впевнена, що він кохає мене теж. За час наших відносин він проявив себе як надійний партнер. Тим більш я знала про його шлюб. Насправді я надіялася, що він подумає про це і вирішить питання зі своєю колишньою та все-таки законною дружиною. Я розуміла, що в них спільна донька, яку він бачить раз на місяць і весь цей день проводить з нею. Я не ревнувала, бо це нормально.
Як раптом батько вирішив провести зі мною серйозну виховну бесіду: “Я тобі вірю. Ти в мене розумничка і ніколи нас не розчаровувала! Але, доцю, ми зараз виплачуємо квартиру практично повністю, а раптом між вами піде якийсь розлад. Раптом, ваші стосунки не такі міцні? Не зійдетесь характером і Михайло зажадає частку в цій квартирі. Юридично до цього майна майна має відношення навіть його донька. Вони й досі його сім’я хай, навіть на папері. А ти хто?”
Я насправді не замислювалась про виникнення такої ситуації. Розгубилась і не знаючи що робити! Поговорила спокійно про це з Михайлом. Пояснила свої почуття і побоювання батьків. Він звичайно був здивований спершу і дещо обурений такою розмовою і такими моїми думками! Він підійшов до вішака взяв куртку, взув кросівки. пішов. Його не було кілька днів. Я вже й не знала що думати, ледь не посивіла, добре хоч слухавку брав і казав незмінне: «У мене все добре».
Михайло повернувся і розповів, що їздив до дружини аби оформити розлучення. та нічого проти не мала і вже за місяць два у нього на руках був папірець, що засвідчував їх розлучення. Згодом, ми з ним одружились і оформили своє житло навпіл.
Я зрозуміла одне: якби я мовчала все так би й тягнулась нескінченно. Якщо тебе щось турбує, потрібно про це говорити і голосно, адже лиш так можна вирішити ситуацію. Мовчання ні до чого хорошого не приведе.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
