fbpx
Дозвілля
Всі дні після святкування річниці наших з Романом відносин я перебуваю в подиві. Що це було? Як реагувати і правильно оцінити такий вчинок? Це норма для сьогоднішнього дня або потрібно бігти з усіх ніг від цього чоловіка?

Всі дні після святкування річниці наших з Романом відносин я перебуваю в подиві. Що це було? Як реагувати і правильно оцінити такий вчинок? Це норма для сьогоднішнього дня або потрібно бігти з усіх ніг від цього чоловіка?

Невелика передісторія. Я зустрічаюся з ним один рік, познайомилися через спільних знайомих. Ми з ним практично ровесники – мені 32, йому 34. Я заміжньою не була, у нього був цивільний шлюб і є дитина.

Відносини, можна сказати, розвивалися стрімко. Від кіно і чашок кави досить швидко перейшли до спільних вихідних у нього і у мене. Зізнаюся чесно, мені сподобався він, і я розглядала його як потенційного чоловіка, думала про спільне майбутнє. Все-таки ми вже не в тому віці, щоб ходити за ручку роками.

За кілька тижнів до нашої річниці ми обговорювали свято, але без конкретики. Я пропонувала відсвяткувати у мене і покликати мою подругу з чоловіком. Питала, чи не хоче і він когось запросити. Я вже була готова продумувати меню і розваги для гостей, але він все говорив:

— Давай ще подумаємо, час є.

Час минав, але конкретики не з’являлося. І тут він говорить, що хоче піти в кафе зі старими друзями і кличе мене з собою. Я не дуже люблю спонтанну зміну планів, але вирішила погодитися, адже його друзі повинні стати і моїми. Правда ж?

До слова, невелика деталь – за час, що ми зустрічаємося, жодного разу не помічала, що він економний або шкодує грошей на щось. Були і квіти (причому, не просто трояндочки, а красиві великі букети) і походи в кіно, в кафе, де я пропонувала платити порівну, але він відмовлявся, і невеличкі сюрпризи-подарунки. Коли він приходив до мене, завжди приносив щось смачненьке. До речі, на річницю, він подарував мені подарунковий сертифікат в СПА. Знаю, що він обійшовся йому недешево. Я до того, що він зовсім не шкодує грошей ні на що.

І ось, йдемо ми на вечірку. Ніч проходить відмінно – смачна їжа, шоу-програма, танці і веселощі. До 6 ранку збираємося розходитися. хтось трохи перебрав і ми веземо його додому. Мене першу завезли, а Роман поїхав ще доставити друга додому. Уже коли я маю вийти з таксі Рома заявляє:

– Я на свято витратив десять тисяч. з тебе п’ять.

Я, якщо чесно, не одразу й зорієнтувалась і якось навіть розгубилась. Тому мовила перше, що змогла:

— Добре. Коли побачимося – віддам.

Вийшла з машини і пішла злегка ошелешена додому. Минуло кілька днів, і ми ще не бачилися. У мене немає негараздів з грошима і я, звичайно, їх віддам, коли ми зустрінемося. Але мені здається, що вся ця ситуація не зовсім коректна. Він мене сам запросив, ні про які гроші не попереджав. Звичайно, я розумію, що все це було не безкоштовно, але можна було заздалегідь обговорити грошове питання.

Мало того, що ситуація неприємна, так вона ще змушує задуматися, чи того я чоловік обрала. Якщо так відносини починаються, то що буде далі. Взагалі, я за рівноправність, ми обидва працюємо і непогано заробляємо, можемо платити кожен за себе. Але я вважаю, що якщо ти сам запросив жінку, то і частування оплачуєш.

А як ви вважаєте? Чи повинен чоловік платити, якщо сам і запросив? Які мотиви у нього можуть бути, щоб просити гроші?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.