Вона тихо і мовчки пішла додому. Відгостювала! Залишивши ще малих дітей, молодого чоловіка і ще не стару матір, а також всіх інших родичів та друзів.
Вона була світлою і сонячною. Хто зустрів її, дружив, вона мала якусь глибинну магію, яка притягала. Її чиста і щира душа сіяла добро і милосердя. Вона ще зовсім молода, але недуга зробила своє, вкоротила віку. В останній день різдвяних і світлих свят пішла, звідки ніхто ще не повернувся і ніколи не повернеться.
Вона любила життя, дуже його любила. В ньому вона завжди бачила позитив, в кожній ситуації шукала щось хороше, щоб не сумувати.
Вона вміла розвеселити, потішити. А ще вміла любити! В її серці було багаття любові не лише до рідних, це багаття розгоралося, в загальному, до людей. В неї можна було повчитися жити, можна було повчитися всьому хорошому, а ще бачити те світло і тепло, де зазвичай був сутінок і холод.
Вона була надзвичайною! Немов свічка згоріла і світила всім довкола. Вона пішла, але залишиться назавжди в пам’яті хто її знав і любив.
Її не забудуть, таких, як вона, забути неможливо.
Галина Мазурик
