fbpx
Дозвілля
Валентино Олександрівно, а чому це Сашко так мало грошей отримав за свою частку? Інші батьки взагалі на вашому місці самі з’їхали б у квартирку поменше. А цю квартиру синові з невісткою віддали б. Ми ж і сподівалися на те, що ви так і зробите. А ви зробили так, як вам краще. Хіба це вчинок люблячих батьків?

Я завжди дуже дивувалася, дивлячись на батьків, які зовсім не допомагають своїм дорослим дітям, а навпаки чекають на допомогу від них. Ми ж із чоловіком завжди своїм дітям допомагали. Спочатку дали і синові, і доньці вищу освіту. Потім весілля їм робили. І навіть коли вони свої сім’ї завели, ми часто забезпечували їх продуктами та всім необхідним. Але, як виявилось, їм і цього мало. Якось до нас у гості прийшли син із невісткою і завели дуже неприємну для нас розмову.

– Батьки, тут ось яка справа. Я знаю, що у квартирі є моя частка.

– Так, ми ніколи цього не приховували. Адже коли ми купували цю квартиру, ви з сестрою були маленькі, але ми відразу оформили спільну власність.

– Ми вирішили, що я свою частку продам. Ми вже й покупців маємо, які готові викупити її. Нам зараз дуже потрібні гроші.

– Але, синку, що означає продати? Ти хочеш, щоб сторонні люди викупили твою частку та заселилися сюди? Вони що житимуть разом із нами? Як ти собі це уявляєш?

– Валентино Олександрівно, зараз так багато сімей живе. Нічого надзвичайного. Житимете просто як сусіди. Зрозумійте нас, ми хочемо свою квартиру розширити. І гроші нам зараз потрібні. А від цієї частки який зиск? Ось ми й вирішили скористатися нею так, як нам потрібно.

– Наташо, ну раз вирішили продавати, ми не будемо чинити перешкод. Тільки не треба продавати чужим людям. Ми самі викупимо цю частку. Завтра пораджуся з ріелтором, щоб він оцінив цю частку.

– Ну добре.

Квартира наша невелика, та й знаходиться у старому будинку. Тому вартує вона недорого. А частка взагалі коштує мізерних грошей. Донька від своєї частки відмовилася на нашу користь, вийшло, що син нам продав свою четверту частину. Він не очікував, що сума буде такою малою. Але найбільше засмутилася невістка. Вона влаштувала сцену синові, а потім прийшла до мене, щоби висловити все, що думає про мене.

– Валентино Олександрівно, а чому це Сашко так мало грошей отримав за свою частку? Інші батьки взагалі на вашому місці самі з’їхали б у квартирку поменше. А цю квартиру синові з невісткою віддали б. Ми ж і сподівалися на те, що ви так і зробите. А ви зробили так, як вам краще.

– Ну, знаєш, Наталко, ми, по-моєму, і так завжди вам допомагали. Чому ми ще й квартиру мали вам віддати? Інші діти не чекають на допомогу від батьків, а самі їм допомагають. А Сашко взагалі знає те, що ти до мене пішла розмовляти?

– Так, знає. І він у всьому зі мною згоден. Він також вважає, що ви неправильно вчинили.

– Ну, у такому разі можеш вирушати додому. І передай нашому синові, що доки він не вибачиться, розмовляти з ним ми не будемо.

– Так він попросив передати, що після того, як ви вручили йому ті сльози, батьків у нього ніби як і немає.

Невістка пішла після цієї розмови і грюкнула дверима. Виявляється, вони розраховували на те, що ми купимо собі якусь крихітну кімнатку на околиці, а квартиру просто перепишемо на них. А ми цього не зрозуміли. Начебто зробили так, як вони просять, але в результаті вийшло не так як вони розраховували. Тепер син із нами не розмовляє, не приходить у гості. Не знаю, чи невістка не пускає, чи це ми виростили таку людину. Поки що живемо як чужі люди. Хоча, звичайно, чекаю, що він зателефонує та вибачиться.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.