Не знаю точно, де цей чоловік жив, в загальному, він втік тимчасово. Йому ж на роботу треба, а води немає. І колишня однокласниця Наталя цю жінку запросила до себе пожити, увійшла в стан, вона добра була. І місяць терпіла в своїй однокімнатній квартирі двох діточок і подругу, допомагала, готувала, продукти купувала, за дітьми дивилася… У молодості все якось легше переносиш і допомагаєш охочіше.
А потім труби зробили, і ця жінка з дітьми повернулася додому, і всім розповіла всі таємниці подруги. Взагалі все розповіла: і нечупара Наталка, і речі розкидає, і білизна нечиста, і готує погано, і їсть багато, і взагалі – недолуга.
Це негарна історія, і Наталя гірко плакала потім. І ось так пустиш людину в дім чи душу, а вона потім все розповість і набреше сім мішків гречаної вовни. Просто тому, що все бачила, все чула, все знає. І про своє особисте гірке життя їй нічого розповідати, а про інших – з превеликим задоволенням. З критикою і насмішкою.
І буває шкода людину, звісно. І хочеться допомогти. Але не завжди треба пускати в свій дім і в свою ванну, ось що я думаю. Краще води натягати їй на п’ятий поверх, а до себе не пускати. Краще з дітьми посидіти, а до себе не пускати. Хоча це погано, напевно, але у кожного є свій дім і своя душа.
І треба бути уважнішими до тих, кого кличеш до себе пожити, до тих, хто з заздрістю розглядає наші речі, підслуховує розмови, чіпає білизна в шафі, миється в нашій ванній. Все ж треба бути уважнішими. Акуратнішими.
І не всіх пускати в свій будинок, в свою душу і в своє життя.
Автор: Anna Кir’yanova.
Фото ілюстративне.
