У четвертому столітті жив богослов – святий Августин. Одного разу вирішив він написати книгу, щоб розповісти читачам, який насправді Бог. І от зранку він сів за стіл і написав назву книги: “Про Бога”. Однак, далі книга не посувалася – усе, що спадало йому на думку, видавалося недостатнім. Він розумів, що Бог набагато величніший і дуже хотів відобразити цю велич у книзі.
Відчуваючи, що від цих думок у нього заболіла голова, Августин вирішив погуляти на свіжому повітрі. І от, чвалаючи берегом моря, Августин побачив хлопчину, що бавився у піску. Хлопчик викопав на березі ямку і шматками глиняного горщика переливав у неї воду з моря. Зустрівшись поглядом і з хлопчиком, Августин привітався і спитав:
– Що поробляєш, хлопче?
Той відповів:
– Я, дядьку, хочу перелити море в цю ямку!
“Які ж наївні ці діти, – подумав Августин. – Він глиняним черепком хоче вмістити величезне море в цю малу ямку”!
Але коли він відійшов на кілька кроків, його зненацька осяйнула думка:
– Але ж і я прагну зробити те саме: Великого і Вічного Бога своїм дрібним розумом умістити в книгу!
