Три роки тому я познайомилася з одним чоловіком. Він дуже хороший і добрий. Трохи пізніше, він зізнався мені, що був одружений і у нього є син. І головне, дитина проживає з ним. На той момент дитині було п’ять років, зі своєю дружиною він не жив уже три роки. Тоді, мене це не надто збентежило. Я була закохана, думала тільки про наше майбутнє і все інше, здавалося мені дрібницею. Та й те, що чоловік сам виховує дитину, здавалося дуже милим, і було більше гідністю, ніж недоліком.
З сином мого хлопця у нас склалися теплі дружні стосунки. Він був милим і слухняним хлопчиком. Ми дуже часто проводили разом час. Мати забирала його тільки на вихідні.
Через рік після знайомства, ми стали жити разом. Природно, хлопчик переїхав до нас. На початку, мене все влаштовувало. Дитина не доставляла мені дискомфорту. Він був тихим і спокійний. Чесно, на роль мами я і не претендувала, адже матір у нього є. Я просто вирішила бути другом йому, так як живу з його татом. І наші відносини були саме такими.
Але зараз, через три роки, хлопчика ніби підмінили. Він абсолютно не слухається батька, а мене і поготів. Він ставиться до мене абсолютно нешанобливо. Мої слова пропускає повз вуха. Допомагати відмовляється, каже, що це не його будинок, а я не його мама. Він може просидіти в своїй кімнаті весь день, поки не прийде батько з роботи, а мені за цей час не сказати жодного слова. Він абсолютно не хоче проводити час зі мною удвох. Хоча я ніколи не ставилася до нього упереджено.
Коли я завела розмову про це з моїм хлопцем, він сказав, що дитина просто підросла і у нього складний вік. Адже його тато живе з іншою жінкою, і йому не просто прийняти це. Раніше, він був маленький, і просто не розумів всієї ситуації. Сказав, що треба просто перечекати трохи, син переросте, і відносини з ним налагодяться.
Ось тільки терпіти все це ще якийсь час, я не хочу. Я чесно намагалася полюбити цю дитину, але у мене не вийшло. Для мене – він син мого хлопця і не більше того. Мені здається, що буде краще, якщо він стане жити зі своєю матір’ю. Тим більше, вона давно просить про те, щоб виховувати його весь час, а з батьком вони бачилися б у вихідні. Але мій цивільний чоловік не погоджується на це, і віддавати не збирається. Він дуже звик до того, що хлопчик з ним, і міняти нічого не хоче. Як на мене, то це просто недалекоглядно з його боку. Тим більше, в ситуації, що склалася.
Зараз, я поставила свого співмешканця перед вибором – я йду, якщо лишається дитина. Жити втрьох у нас не виходить. Він обіцяв, що подумає над цим. Я не хочу виглядати не надто хорошою людиною, але прошу зрозуміти і мене. Чому я повинна жити і постійно відчувати дискомфорт? Якщо він так хоче бути поруч зі мною, то повинен забезпечити мені гідні умови життя, чи не так?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
