fbpx
Дозвілля
Тоді Кетті вперше відчула щось схоже на сором. Їй було соромно, що її рідна прабабуся живе от так. Кетті захотілось пожаліти бабцю і вона тієї миті зробила найбільшу помилку у своєму житті – дістала гаманець і подарувала бабусі сто доларів. Напевне, саме тієї миті вона й втратила родину, яку так довго шукала. Хоча…

Першою була баба Параска. Старенька і зігнута майже навпіл вона приголубивши онуку прошепотіла ніби і їй, а ніби у порожнечу:

– Пробач, онучечко. Ніяким подаруночком тебе привітати не можу. Розумієш – пенсія маленька а я ж така нездорова, тому лиш обійму і поцілую. Все, що й маю.

Тоді Кетті вперше відчула щось схоже на сором. Їй було соромно, що її рідна прабабуся живе от так. Кетті захотілось пожаліти бабцю і вона тієї миті зробила найбільшу помилку у своєму житті – дістала гаманець і подарувала бабусі сто доларів. Напевне, саме тієї миті вона й втратила родину, яку так довго шукала. Хоча…

Ден і Енжела не були її рідними батьками. Про це вона знала від народження, ніхто і ніколи не робив з цього таємницю і не вважав це чимось не нормальним. У родині де зростала Кетті таких дітей було четверо. Всіх їх тато з мамою любили однаково. Кетті відвідувала школу і музичну студію у якій навчалась грі на бандурі. Викладачка була українкою і Ден домовився, аби та навчила і Кетті рідної мови.

Олена Петрівна була заміжня за американцем, але душею була в Україні. Яких вона пісень співала! Як розповідала про рідний для неї і Кетті край. Дівчина росла і з кожним роком все більше хотіла відвідати ту казкову країну. Вдихнути чистого повітря Батьківщини. Побачити степи, гори і моря якими була багата її історична рідна країна.

Мрія здійснилась коли їй виповнилось тридцять. Вона вже жила окремо від батьків мала не погану освіту і досить пристойну посаду. У неї уже був наречений і саме під час знайомства з його родиною вона відчула наскільки ж їй не вистачає власної. Вона ж мов дерево без коренів. Де її, така ж, як у майбутнього чоловіка, сива і трохи дивакувата прабабуся. Де дядько у якого точно такі ж очі, як і в неї. Де тітонька по материній лінії від якої вона успадкувала трохи викривлений безіменний палець на правій нозі? Вона жила, вона була особистістю, мала сім’ю, але у неї не було ось цього: роду, родини.

Кетті розпочала пошуки. Трохи складно було з-за кордону шукати родину у іншій країні маючи лиш те, що було написано у свідоцтві про народження. Лячно було: а якщо у неї нікого і не має. Якщо її батьки самі були сиротами? Підтримували її Ден і Енжела. Двоє з їх усиновлених діток уже знайшли своє коріння, досвід у пошуках вони мали.

Через три роки Кетті зателефонував один із волонтерів. Дівчина не вірила своїм вухам. Ридання не давали осягнути і зрозуміти того, що чує. Знайшлась її родина. В Україні вона має багато родичів, які щиро зраділи звістці про те, що вона знайшлась. Кетті мала адресу і телефон.

Її зустріли багато накритим столом у саду під старою яблунею. Кетті на почесному місці і очам своїм не вірила. Скільки ж їх. Двоюрідні троюрідні сестри і брати. Троє тітоньок і двоє дядьків. І це лиш родина по материній лінії. Той вечір вона запам’ятає на все життя. Неймовірне відчуття. Віднині вона не одна. Вона частка чогось більшого. У неї теж є власна історія. У неї з’явилось коріння і грунт під ногами. Нарешті.

Тиждень відвідувань родичів і радісних знайомств. Здається Кетті ще в житті так багато і часто не посміхалась. Вона побачила фото рідної неньки, якої не стало одразу після її появи. Познайомилась з бабусею, батьковою матір’ю, почула історію про неймовірну любов між її батьками і про те, як тато не зміг пережити втрати дружини.

Рівно через тиждень після прильоту у Кетті був день народження. Дівчина очікувала його з нетерпінням. Адже вперше вона відмічатиме його у колі своєї родини.

Першою була баба Параска. Старенька і зігнута майже навпіл вона приголубивши онуку прошепотіла ніби і їй, а ніби у порожнечу:

– Пробач, онучечко. Ніяким подаруночком тебе привітати не можу. Розумієш – пенсія маленька а я ж така нездорова, тому лиш обійму і поцілую. Все, що й маю.

Кетті тоді дістала з гаманця купюру сто доларів і дала старенькій зі словами, що завжди готова допомогти. Сказала, що хоч і не має ще великих статків, але полегшити ситуацію бабусі завжди зможе. Саме тієї миті дівчина і втратила родину, яку щойно знайшла. Бо вже на ранок понеслось.

– То що ти, Парасці гроші дала? – сказала тітка Галя у якої того дня гостювала Кетті, – Та ти хоч уявляєш скільки у неї їх є. Вона з Германії отримала компенсацію і нікому ні копієчки не дала. Лиш жаліється на життя. А пенсія у неї яка, о-го-го! Там і матрац, напевне, з грошей зшитий. А в нас он троє дітей і корова старенька, чим годуватиму їх коли вона душу спустить, – заридала жінка.

Наступною була таткова мама. Вона не просила грошей прямо, лиш жалілась на те, що одинока і світу не бачила і не знає, власне, як і де зустріне старість. А ще розповідала про заробітчан які шлють родичам повні торби з передачами і все нарікала на родину по материній лінії. Мовляв вірити тим людям не варто, адже вони не надто хороші і порядні.

Кетті слухала кивала головою а в душі шкодувала що виділила на цю поїздку аж два тижні. Ще шість днів поміж цих чвар вона напевне не витримає. Що ж… І не довелось.

Того вечора вони вечеряли всі разом. Трійця у цьому селі була храмовим святом, тому родина зібралась до двору бабці Кетті. Сміх, веселощі, запах шашлику. Чи вжите, а може атмосфера така розслаблена, нарешті дозволили Кетті сказати те, що вона так давно хотіла:

— Вас так багато, чому ж я опинилась у сиротинці?

Запала тиша. Кетті здалось, що й соловейко витьохкувати перестав. А потім якось враз зчинилось щось неймовірне.

— Це вони тебе забрати мали, – тицьнувши пальцем у бабусю по материній лінії гукнула таткова мама. – Я сама жила, куди мені ще дитину. Та й не відомо ще чи ти від мого сина, бо твоя мама щось дуже вже швидко після знайомства повідомила що дитину чекає.

Тут же підскочила тітка:

— Та як ти смієш! Та твій залишив її от вона і не витримала всього того. Ти не признала дитину, то ми повинні були? А з якого такого дива мама повинна була брати і сама виховувати дитину. Їй п’ятдесят було, щойно на пенсію вийшла. Своїх семеро на ноги ставити і що? Ще одне дитя на себе брати поки ви будете жити в своє задоволення?

Це був лиш початок. Далі зійшлись між собою щось доводячи одне одному вже й рідні брати і сестри. Кожен мав якусь образу, кожен перекидав відповідальність на іншого.

Те як Кетті зблідла ніхто навіть і не помітив. Тихцем вийшла з-за столу, зібрала речі. Ще сьогодні вранці такий любий дім здався чужим і порожнім. Не без зусиль, але викликала таксі до найближчого містечка, а там уже зорієнтується. Перекинула свій невеличкий чемодан через паркан і стрибнула слідом. Бачити і чути більше нікого не хотілось. Все стало на свої місця. Вона тут зайва і завше такою була.

Зателефонувала з аеропорту через чотири години. Сухо повідомила, що повинна терміново повернутись додому. Всім подякувала за прийом і вимкнула зв’язок.

Лиш зайшовши до батьківського дому дала волю сльозам. Енжела втішала обіймала і казала що любить. Чи не вперше в житті Кетті слухала ті слова душею, а не лиш вухами.

— Пробач, мамочко! Я тільки там зрозуміла, що мала все для щастя. Як довго я шукала свій рід, свою родину. А воно ж у мене все було. Було, мамо. Лиш я не розуміла.

Автор Анна К.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.