Тепер щаслива Мар’яна згадує все, що довелося її пережити і як врешті-решт зустріла своє справжнє щастя.
Мар’яна була знайома з Остапом ще зі студентських років. Як це часто буває, всі казали, що вони гарна, весела пара. Остап вчився на скрипаля, Мар’яна планувала стати піаністкою. Наближався день заснування університету і Остапа з Мар’яною залучили виступити на святковому концерті з нагоди свята.
В день свята, в органному залі університету Остап майстерно грав на улюбленому інструменті, його залюбки слухала вся аудиторія. Мар’яну взагалі вважали однією з кращих піаністок на курсі і вона це легко доводила своїм виступом.
Проте, саме цей день став переломним у їхньому житті. На свято університету були запрошені також студенти інших закладів. Тут і познайомився Остап з Віолеттою. Як виявилось, вона була племінницею декана і приїхала зі столиці.
З того часу Мар’яна почала відчувати, що Остап почав віддалятися. Раніше вони бачилися щодня, разом гуляли, їздили в гори. Тепер ж зустрічі були не такі часті, Остап казав, що зайнятий, бо готується до випускних іспитів. Проте Мар’яна відчувала, що він не зовсім щирий з нею. Для цього навіть не потрібно було зайвих слів. Але й справді наближався час фінальних іспитів, потрібно було багато готуватися і Мар’яна теж захопилась цим процесом, щоб менше думати про сердечні переживання.
Минуло два місяці, настав час випускних екзаменів і обидвоє без проблем успішно все здали.
На випускному вечері Остап нарешті відкрив свою таємницю і сказав Мар’яні, що їхні дороги тепер мають розійтися. Як з’ясувалося, Остап почав тісно спілкуватися з Віолетою, і планує переїхати до столиці.
– Знаєш Мар’яна, я знайшов своє щастя і впевнений, що буду по-справжньому щасливий. Я хочу одружитися з Віолетою, жити і працювати в Києві. Там мене чекає престижна робота і безліч можливостей. А ти не розчаровуйся, не тримай на мене зла. Ти красива дівчина, я впевнений, що знайдеш своє щастя.
У Мар’яни ніби весь світ рухнув після цих слів. Вона не могла зрозуміти, як так легко Остап міг проміняти її на ілюзію щастя у столиці, ще й із малознайомою дівчиною.
Але Мар’яна завжди мала почуття власної гідності, тому навіть не намагалась відговорити хлопця у його рішенні. Так і розійшлися, по-тихому.
Після отримання диплому влаштувалась на роботу в дитячому Палаці мистецтв, де вчила дітей грати на фортепіано. Там ж здружилася з Ангеліною, яка працювала бандуристкою.
Якось одного дня після закінчення робочого дня Ангеліна запросила Мар’яну до себе додому. Вона бачила, що Мар’яна, маючи веселу вдачу, ходить часто дуже сумна. Одного разу запитала її причину, і та розповіла їй історію з Остапом.
– Слухай Мар’яна, – звернулася до неї Ангеліна. – А пішли-но до мене в гості. Давай зайдемо в супермаркет, купимо щось, приготуємо смачну запіканку, прошу не відмовляйся.
– Звісно що не відмовлю свої подрузі, – усміхнено відповіла Мар’яна.
Після відвідин магазину дівчата пішли додому до Ангеліни. Як виявилося трохи згодом, у Ангеліни є наречений Василь, якого вона запросила на вечерю. Але також попросила, щоб він привів з собою друга за компанію. Ангеліна знала, що у Василя мало друзів, але тому вони й були на вагу золота. У нього не могло бути поганих друзів.
Так і познайомилася Мар’яна з Олегом, у гостях у своєї подруги.
Олег цілий вечір не зводив очей з Мар’яни. Вона йому справді дуже сподобалася. Її привітна посмішка, та весела вдача одразу захопили його. Крім того, вона чомусь нагадувала йому його матір, яку він 2 роки тому втратив. Виявилося, що у них з Мар’яною багато спільного – обидвоє люблять музику, театр, подорожі. Та й у самого Олега теж було чудове почуття гумору, що Мар’яні не могло не сподобатись.
Після вечері Олег попросив у Мар’яни номер телефону і одразу запитав чи можуть вони зустрітись, щоб разом піти на концерт. Мар’яна була цьому тільки рада, бо хотіла почати нове особисте життя і забути про життєву драму із Остапом. І зрештою вона вирішила, що це саме той момент.
Їхні зустрічі з Олегом ставали все частішими. Невдовзі почали зустрічатися і Олег навіть познайомив Мар’яну зі своїм батьком.
Пройшло всього чотири місяці і Олег зробив пропозицію Мар’яні. Вона розуміла, що можливо це занадто швидко, але серце їй підказувало, що саме з цим хлопцем вона матиме щасливу долю. Погодилась без вагань.
Разом вирішили, що весілля буде скромним, лише рідні і найближчі друзі. Краще замість великого гуляння поїдуть у подорож на круїзному лайнері. Це справді були два незабутні тижні, нові країни, безліч вражень, і лише вони вдвох…
Через рік Мар’яна народила дівчинку, назвали Софійкою, так само звали матір Олега. Тоді як його мама відійшла з цього світу, він думав, що життя на цьому закінчилось і для нього. Але не тепер. Тепер у нього є кохана дружина і чудова донечка.
А Мар’яна теж щаслива, бо тоді, коли почула Остапові слова, здавалося що це кінець світу. А сьогодні дякувала Богу, що випадково зустріла Олега у подруги в гостях і що так щасливо склалася доля. Здавалось, що все випадково, але у Бога нема нічого випадкового…
Марія Мазурик, “Випадкове щастя”
