fbpx
Дозвілля
Сиджу у візовому центрі Варшави. Годину вже сиджу. Тут з сотня українців, які чекають на британські візи. Різного віку. Різного культурного бекграунду. Говорять між собою.

Сиджу у візовому центрі Варшави. Годину вже сиджу. Тут з сотня українців, які чекають на британські візи. Різного віку. Різного культурного бекграунду. Говорять між собою. Звертаються до дітей. До працівників посольства. До сірі і гугл-перекладача.

За годину я жодного, жодного слова не чула українською. Вони ховають наш «Маріуполь». Вивішують триколори. Нищать підручники з української мови та історії. Вводять рублі на Херсонщині. Для них усе однозначно і зрозуміло. Тут має бути их язик! Прямо сьогодні.

Навряд чи більшості з людей, які зараз чекають на свої візи до безпечної країни, відомо, що в 30-х роках минулого сторіччя з трохи більше як двох сотень українських письменників 192 були репресовані. Більшість розстріляні. За свою мову.

Навряд чи всі пам’ятають зі шкільної програми, що рускій мір робив з шістдесятниками. І що Медведчук – це в першу чергу не проросійський олігарх, а кат Василя Стуса.
Але ж всі вони скролять інстаграм. Можливо, прямо зараз. Усі вини бачать, як нищать нашу «і».

І всі вони говорять мовою тих, хто це робить! Чому??? Як???

Мова не на часі. Лагідна українізація. Мова не ідентифікатор патріотизму.

Я говорю російською, бо мені так зручно і звично. Чому я маю віддавати їм мову свого дитинства??? Ті, хто зараз піднімають мовне питання, розпалюють ворожнечу…  Мене буквально нудить від цієї риторики! Моє тіло починає реагувати нестерпним головним болем, клянуся!

Бо тільки геть обмежені створіння не здатні збагнути, наскільки мова має значення. Наскільки це потужний інструмент.

І наскільки в усіх сенсах тупо і навіть небезпечно сьогодні говорити мовою тих, хто вбиває наших дітей, наводить ракети на наші будинки, нищить міста і несе нам, українцям, стільки пекельного болю.

Я не знаю, коли скінчиться в моїй Україні етот язик.

Мене криє відчай. І хочеться вити прямо тут, серед сотні моїх співгромадяни, яким і досі какаяразніца.

Olenka Severenchuk

фото ілюстративне