— Нехай відчують, як це — бути на моєму місці. Жодного таксі та ресторану, — сказала я, прочитавши переписку чоловіка з його матір’ю.
— Як завжди, нарада у понеділок, — зітхнула Карина, збираючи сумку на роботу. У школі ці ранкові наради ніхто не любив, але пропускати їх було не можна.
Її чоловік, Кирило, вже пішов на роботу. Напередодні Карина допізна перевіряла зошити учнів і готувалася до занять. Останнім часом вона брала додаткові години репетиторства, щоб зібрати гроші на ювілей свекрухи.
Валентина Георгіївна з самого початку не злюбила Карину. Та й як інакше? Звичайна вчителька англійської мови з небагатої родини. Хіба могла вона бути гідною парою для її Кирила? Хоча, як інколи думала Карина у хвилини слабкості, усе їхнє багатство давно залишилося у минулому.
Карина добре пам’ятала, як вони познайомилися. Перший рік роботи у школі, новий колектив, нерішучість у всьому. І раптом — Кирило. Високий, упевнений у собі чоловік зайшов до школи у справах. Їхні погляди зустрілися у коридорі, і щось ніби клацнуло. Кохання спалахнуло миттєво, як іскра. За рік вони одружилися. Карина була на сьомому небі від щастя. Тільки свекруха…
— Кириле, ти міг знайти собі дівчину й кращу, — постійно повторювала Валентина Георгіївна. — Що вона може тобі дати? Учителька. Та ще й з простої родини. А от ми…
Кирило мовчав. Завжди мовчав, коли мати відпускала шпильки на адресу його дружини. А Карина… Вона старалася з усіх сил. Готувала на свята, дарувала подарунки, влаштовувала сімейні вечері. Але свекруха ніколи не була задоволена.
— Салат пересолений. М’ясо сухе. А торт можна було б і кращий вибрати, — щоразу знаходила до чого причепитися Валентина Георгіївна.
Карина виросла у сім’ї, де рахували кожну копійку. Батько працював на заводі, мати — прибиральницею. З дитинства дівчина звикла заощаджувати. Хотілося нові туфлі? Відкладала кишенькові гроші кілька місяців. Нова сукня? Ще кілька місяців економії.
Тепер, через роки, звичка заощаджувати залишилася. Але гроші йшли не на себе — на подарунки родині чоловіка, на свята, на частування. Карина старалася відповідати рівню нової сім’ї.
Валентина Георгіївна жила сама у великій квартирі, купленій ще на початку її шлюбу. Чоловіка не стало кілька років тому. Відтоді й грошей у родині стало менше. Кирило був єдиним сином, і мати душі у ньому не чула. Свекруха часто натякала, що син міг би жити з нею, а не орендувати квартиру. Але Кирило хотів самостійності.
День у школі минув відносно спокійно.
— На ювілей запрошу всіх своїх подруг, — заявила Валентина Георгіївна, зайшовши до них увечері. — Ось список гостей. І ресторан замов пристойний, а не якусь забігайлівку.
Карина взяла список. У ньому було понад тридцяти осіб.
— І таксі всім організуй, — додала свекруха. — Мої подруги не будуть трястися у маршрутках.
— Добре, Валентино Георгіївно, — кивнула Карина.
Дома Карина дістала скарбничку. Три місяці додаткових занять, і вдалося накопичити пристойну суму. Але чи вистачить? Жінка відкрила калькулятор і почала підраховувати. Ресторан, таксі, подарунок… Сума виходила просто астрономічною.
Карина взяла ще кількох учнів. Тепер вона поверталася додому о дев’ятій вечора, втомлена, але задоволена — гроші надходили справно.
— Ти сьогодні пізно, — зауважив Кирило, коли дружина повернулася після чергового заняття.
— Багато роботи, — усміхнулася Карина. — Скоро ж мамин ювілей, хочу все організувати як слід.
— Я можу поговорити з мамою…
— Не треба, — похитала головою Карина. — Я впораюся.
Вона не хотіла, щоб свекруха в ній розчарувалася. Цього разу Карина зробить усе так, як треба. І Валентина Георгіївна її похвалить.
Тільки через кілька днів, якось ввечері Карина випадково почула розмову свекрухи з чоловіком.
— Мамо, Карина дуже старається з підготовкою твого ювілею, не придирайся до неї, — сказав Кирило.
— Ха! Старається вона… Бачила я, який ресторан твоя жінка знайшла. Тобі не соромно? У таку забігайлівку моїх подруг вести! І чому вона економить на таксі? Я ж чітко сказала — всім гостям потрібно організувати транспорт. Де її виховання? Хоча, про що це я… При її-то походженні…
Карина завмерла. У скронях застукало. Як так? Вона зі шкіри лізе, бере додаткові години взяти, економить на всьому. А свекруха…
— Не хвилюйся, мамо. Я все виправлю. Натякну, щоб Карина більше грошей витратила, — відповів Кирило.
— От і правильно, синку. А то ця твоя… Вічно копійки рахує.
Руки Карини затремтіли. Перед очима все попливло. Свекруха знову розчарувалася у ній. Та й чоловік не захистив Карину, а лише підтакнув матері.
Карина вирішила довести, що вона — нормальна, що може бути на одному рівні з Кирилом. Вона ще більше завантажила себе роботою. Жінка розривалася між роботою і домом свекрухи. Валентина Георгіївна вимагала постійної уваги — то вікна помити, то пропилососити, то сходити до магазину.
— Ну що там із рестораном? Усе готово? — питала свекруха щодня.
— Так, Валентино Георгіївно, не хвилюйтеся, — відповідала Карина, ховаючи очі. — Я знайшла інше місце, пристойніше.
У суботу Карина зустрілася з подругою Наташею. Вони сиділи у затишній кав’ярні у центрі міста. Карина довго вивчала меню, морщачись від цін.
— Візьму еспресо і еклер, — зітхнула вона, обравши найдешевше.
— Знову економиш? — Наталка похитала головою. — Скільки можна себе обмежувати? Ти ж викладачка англійської! Могла б давно перейти у мовну школу і заробляти втричі більше.
— Але там нестабільний графік. А так я можу допомагати свекрусі, займатися домом… Сама собі складаю графік, розподіляю учнів.
— Ось саме! — перебила Наталія. — Тільки й робиш, що всім прислуговуєш. А коли востаннє щось робила для себе? Нову сукню коли купувала? У салон краси ходила?
Карина промовчала. Справді, коли востаннє вона робила щось для себе? Навіть зараз, дивлячись на еклер, відчувала провину — марно витратила гроші.
— Ти себе знищуєш, подруго, — продовжувала Наталія. — Вічно під когось підлаштовуєшся. Під чоловіка, під свекруху… А коли будеш жити для себе?
— У мене є своє життя! — заперечила жінка. — У школі гарний колектив, учні мене люблять…
— І що? Через це ти відмовляєш собі у всьому? Подивися на себе — навіть у кафе боїшся замовити нормальний десерт!
Слова подруги вкололи. Карина повернулася додому розгубленою. У квартирі було тихо — Кирило пішов у душ. На кухонному столі світився екран відкритого ноутбука.
Карина пройшла повз, але погляд зачепився за переписку чоловіка з матір’ю. Серце стиснулося.
“Мамо, не хвилюйся, я все влаштую”, — писав Кирило.
“Синку, головне — зроби так, щоб твоя благовірна не прийшла на свято. І простеж, щоб вона за все заплатила! А потім відвези її кудись подалі у цей день. Хоч до її батьків у їхнє захолустя. Все одно від неї на святі ніякої користі — тільки настрій псує своїм виглядом”.
“Добре, мамо. Я щось придумаю.”
Карина повільно опустилася на стілець. У вухах задзвеніло. Ось, значить, як? Відвезти подалі? До батьків у захолустя? Перед очима спливали картини, як вона готувала святкові вечері, як прибиралася у свекрухи, як економила на всьому, щоб купити достойні подарунки. І весь цей час…
Звук води у ванній стих. Карина швидко встала і пройшла до спальні. Сіла на ліжко, стиснувши в руках телефон. Що робити? Як вчинити?
У голові крутилися слова подруги про те, що пора почати жити для себе. А ще — злі коментарі свекрухи про її походження, насмішки над її ощадливістю…
— Мила, ти вже вдома? — Кирило зайшов до кімнати у халаті.
Карина підняла очі на чоловіка. Як він міг? Чому ніколи її не захищав? Чому дозволяв матері так із нею поводитися?
По щоках Карини покотилися сльози. Але це були вже не сльози образи — це була рішучість. Немов пелена впала з очей. Картинка стала кришталево чіткою.
— Щось сталося? — чоловік сів поруч, спробував обійняти її за плечі.
— Ні, все добре, — Карина витерла сльози. — Просто втомилася. Складний день був.
Наступного ранку жінка поїхала не до школи, а дивитися квартири. На роботі послалася на погане самопочуття і взяла вихідний. Знайшла невелику студію у спальному районі — недорого й затишно. Сума, що була відкладена на ресторан і таксі для гостей Валентини Георгіївни, якраз покривала місяць оренди та заставу.
Після обіду Карина забрала передоплату з ресторану. Адміністраторка довго вибачалася, що не зможе повернути всю суму — такі правила закладу. Але Карину це вже не хвилювало.
Наступні дні перетворилися на таємну операцію. Карина потроху вивозила речі до нової квартири. Трохи одягу, книги, документи. Кирило нічого не помічав, адже він рідко зазирав до її шафи.
У школі Карина написала заяву про звільнення. Директорка засмутилася, просила залишитися, але Карина була непохитна. У той же день вона пройшла співбесіду у мовній школі та отримала пропозицію про роботу — з зарплатою втричі вищою.
Валентина Георгіївна дзвонила щодня:
— Карина, ти все підготувала? Ресторан? Таксі для гостей? Я ж просила все організувати на найвищому рівні!
— Не хвилюйтеся, Валентина Георгіївна, — спокійно відповідала Карина. — Все буде ідеально.
Нарешті настав день ювілею. Карина прокинулася рано. Вона насупилася і повернулася до чоловіка.
— Кирило, здається, я щось не те з’їла, — зітхнула жінка. — Напевно, не зможу піти на мамине свято.
По обличчю чоловіка пробігла тінь полегшення, яку він відразу приховав під маскою турботи:
— Звісно, мила, залишайся вдома. Відпочинь. Я буду дзвонити, перевіряти, як ти.
Кирило поїхав. А Карина зібрала у валізу залишки своїх речей. Викликала таксі до нової квартири. Розкладаючи речі на новому місці, вона вперше за довгий час відчула легкість.
Телефон задзвонив. На екрані з’явився напис “Валентина Георгіївна”.
— Що тут відбувається?! — голос свекрухи тремтів від люті. — Чому ресторан скасовано?! Де таксі для гостей?! Подруги змушені були самі добиратися! Ми стоїмо біля входу і не знаємо, що робити! Усі мої подруги приїхали, а нас навіть не чекають!
На фоні чувся голос Кирила:
— Карина! Що ти зробила?! Негайно відповідай!
— Знаєте, Валентина Георгіївна, — спокійно почала Карина, — ви завжди ставилися до мене, як до порожнього місця. Ви постійно згадували моє походження, мою ощадливість. Ви з Кирилом навіть планували, як позбутися мене у день вашого ювілею. Що ж, я позбавила вас від цієї турботи. Тепер ви зможете відчути, як це — бути на моєму місці.
— Як ти смієш… — почала була Валентина Георгіївна, але Карина перервала розмову.
Три дні потому жінка подала на розлучення. Розпочався новий етап життя — без постійних докорів, без необхідності доводити свою цінність чужим людям. Тепер вона жила для себе.
А Валентина Георгіївна? Кажуть, їй довелося святкувати ювілей вдома, пригощаючи гостей наспіх купленими у магазині салатами. І чомусь ніхто з її подруг більше не хотів приходити до неї в гості.
