За останні роки карти, атласи і навіть суперсучасні супутникові навігатори почали поступово виходити з моди: аплікація Google Maps, яка є у будь-якого більш-менш нормального смартфона, витісняє їх із вжитку.
Проблема, однак, полягає в тому, що іноді Google Maps просто бреше. В різних версіях бувають вказані різні кордони держав, а регіони, на які претендують кілька держав, отримують в локальних версіях суперечливі “громадянства”.
Про те, що карти мають магічну силу, можна й не сперечатись – тут, як той казав, до ворожки не ходи. Знав про це, зокрема, й французький географ Жан-Кристоф Віктор, який із 1990 року й до самої своєї недавньої смерті вів на франко-німецькому культурно-просвітницькому телеканалі ARTE журнал “З відкритими картами”. Саме він чудово пояснював глядачам на прикладі географічних карт геополітичні стосунки між різними країнами. Саме йому належить дивне відкриття: Google Maps маніпулює географічними картами, наче шулер – гральними.
Гарячі південноамериканські хлопці. Наприклад, було так, що подібні маніпуляції мало не призвели до збройного конфлікту в Південній Америці. “Дотичним каменем” став маленький острівець Ісла Портійос (цю назву можна перекласти, як “дверцята”), через який роками сперечалися Нікарагуа та Коста Ріка. В 2010 році вийшло непорозуміння: незважаючи на те, що більша частина острова належить Коста Ріці, Нікарагуа проголосила його своєю власністю, посилаючись при цьому… на дані Google Maps. Мовляв, ця служба недвозначно провела кордон між двома державами так, що Ісла Портійос належить саме Нікарагуа. Хто не вірить – дивіться самі.
Спалахнув конфлікт: Нікарагуа доправила на острів 50 солдатів, Коста Ріка заявила протест як в міжнародні організації, так і, власне, в Google, чия картографічна служба “віддала” острів сусідній державі. Компанія виправила карту, але влада Нікарагуа не забрала своїх солдатів, аж допоки Коста Ріка, в свою чергу, не доправила туди ж вже 70 солдатів. Врешті-решт, до застосування зброї не дійшло й нікарагуанці, зважаючи на рішучу перевагу сил костаріканців, забралися додому.
Чий Крим? Як то кажуть – сміх та гріх, але далеко не в усіх випадках конфлікти подібного характеру є порівняно безпечними. Скажімо, з російською анексією Криму все виглядає значно гірше.
В російській версії Google Maps Крим цілком недвозначно належить Росії: на мапі його відокремлено від української території товстою смугою державного кордону.
При цьому, якщо перейти до української версії – ця сама товста та вирішальна смуга раптом перетворюється на тоненьку пунктирну. Так само, як і в міжнародній версії, якою б мовою її не викликати. Тобто, у Google існують три версії однієї й тієї ж карти Криму: перша та друга – українська та інтернаціональна, де Крим належить Україні й перебуває під російською окупацією, третя – абсолютно така ж, але розрахована на російський сегмент: тут процвітає “Кримнаш”.
Цікаво, що в конкурента Google Maps, компанії Bing, яка належить Microsoft, Крим в будь-якій версії – український. Так само, як це можна побачити на офіційній мапі, яку було затверджено Організацією Об‘єднаних Націй в 2014 році – взагалі без пунктирної лінії. Кордон між Україною та Росією позначений між Кримом та “корінною” російською територією на схід від Керчі. Певно, керівництво Bing вирішило не намагатися грати в гру “і вашим, і нашим”, а просто виконує міжнародне законодавство.
Офіційному Києву, який щойно заборонив трансляцію на території України російського телеканалу “Дождь” через те, що той проголосив Крим “частиною Південного федерального округу РФ”, певно, варто було б щось зробити стосовно компанії Google. Та й країнам, які підтримують “кримські” санкції проти Росії, є сенс звернути увагу на цей “шпагат”. Зрештою, закон – він же один для всіх, чи не так?
Кашмірський кошмар. Подібні “фокуси з картами” для Google – явище зовсім не рідке. Чи то в Південній Америці, чи в Європі або ж в Азії – принцип залишається таким же. Скажімо, індійський штат Кашмір, який є “яблуком розбрату” поміж Індією, Пакистаном та Китаєм, в індійській версії Google Maps цілком належить Індії, в китайській – шматок Кашміру на сході, розмірами десь в 200 кв. км, стає китайським, а в міжнародній версії, яка “висвічується” в Пакистані через брак регіональної, цей штат поділено так, як це визнається на даний момент міжнародним законодавством – поміж Індією та Пакистаном.
Причина подібних розбіжностей – така ж, як і з Кримом: справа в тому, що як Індія, так і Китай в законодавчому порядку зобов‘язали компанії, які діють на їх території та використовують якоюсь мірою географічні дані, вказувати саме ті, які визнаються в цих країнах. Інакше ці компанії будуть піддані штрафам, їх стануть переслідувати та “щемити” аж до повної заборони діяльності. А втрачати статки компанія Google аж ніяк не бажає – тож і викручується. Не лише, до речі, з Кашміром, а й з іншою територією – індійським штатом Арунахал Прадеш. Його державна приналежність також є потрійною “за версією Google Maps”: в індійському варіанті – індійська, в китайському – китайська, в міжнародному – конфліктна.
Чиї в морі острови? Ще один регіон, де відбуваються постійні теріторіальні конфлікти між Китаєм та цілою низкою інших держав – це Південно-Китайське море. Тут КНР з року в рік лається з Тайванем, Філіпінами та В‘єтнамом. Насправді, Китай вважає це море просто своїм – з усім, що в ньому є. І це незважаючи на ту обставину, що до китайської материкової території звідси значно більша відстань, ніж до Філіпін чи Південного В‘єтнама.
Відповідно, в Google Maps міжнародного зразку в Південно-Китайському морі нема взагалі жодних державних кордонів – це море, міжнародна територія, за статутом ООН. Натомість, в китайській локальній версії воно чарівним чином перетворюється мало не у внутрішнє море КНР – у цілковитій відповідальності до територіальних зазіхань Пекіна. “Умовний кордон” пролягає аж в районі острова Борнео…
Певно, подібних прикладів “вибіркової географії” у виконанні компанії Google можна було б навести ще принаймні десь з п‘ять – але загальна суть зрозуміла: заради дзвінкої монети фірма в прямому сенсі “грає міченими картами” – лишень, на відміну від матроса Фукса з врунгелівської яхти “Біда”, все ж таки не гральними, а географічними. І все заради того ж, заради чого займався шулерством і Фукс: “Карти – це мій хліб”.
Проте ж, приклад конкурента, майкрософтівського Bing Maps, демонструє, що можна заробляти гроші й інакше, не торгуючи ні совістю, ані законом. А саме – вказуючи виключно міжнародно визнані кордони – такі, які вказує ООН. До цієї пори у компанії Microsoft не було через те жодних проблем в жодній країні. Так, індійська версія Bing вказує, що штат Арунахал Прадеш є конфліктною територією, в китайській версії – острови Південно-Китайського моря належать різним країнам, а в російській Крим – це Україна. І нічого, спокійно працюють всюди.
Можливо, це відбувається тому, що Майкрософт отримує від рекламної діяльності лише невелику частину своїх статків, а Google Maps, натомість, заробляє рекламою левову частку своїх грошей. Тож можливі непорозуміння між своїм керівництвом та відповідними урядами (перш за все – в Китаї та Індії, де живуть, відповідно, 700 млн та 375 млн інтернет-користувачів) можуть відгукнутися значними втратами.
Але чи далеким є той день, коли, скажімо, уряд Китаю буде вимагати від поступливого Google приведення всіх версій карт у відповідність з китайським законодавством, погрожуючи санкціями та заборонами? А потім те ж саме зроблять індійці? А за ними й Путін забажає, аби Google підкорився у питанні приналежності Криму саме концепції “руського міра”, а не якимось там міжнародним законам? Які карти викладуть в цьому випадку на стіл надмірно поступливі бізнесмени з Google?
Читайте також: Названо найнебезпечніші паролі 2016 року
