fbpx
Дозвілля
Шестирічна Даринка сиділа біля віконечка, і крізь шибку спостерігала за перехожими. Вона не просто дивилась хто йде по дорозі. Дівчинка чекала на маму, яка чомусь не приходила щодня додому

Шестирічна Даринка сиділа біля віконечка, і крізь шибку спостерігала за перехожими. Вона не просто дивилась хто йде по дорозі. Дівчинка чекала на маму, яка чомусь не приходила щодня додому. Дідусь пояснював, що матуся працює, тому не завжди може бути вдома. Дитина розуміла, але їй так бракувало тої найріднішої, бракувало найкращої людини, зі всіх що жили на всьому світі. Люди йшли кожен в свою сторону, хтось додому, хтось на роботу, може хтось до магазину чи до друзів. Але між ними не було знайомої фігури, не було тої, кого чекала дівчинка. Вона сумно дивилась і вже розуміла, що матері не буде. Вже дві години так нерухомо чекає і все марно.

— Дариночко, ходи дитинко, зіграємо в шашки. Ще трошки тебе повчу і сам програватиму від тебе, — посміхаючись сказав дідусь.

А в самого аж душа рветься. Дуже шкода внучки, що чекає на матір і все безрезультатно. Вона не прийде. Він прекрасно це знає. Бо ж поміняла донечку на зеленого змія. Хіба розлучилася з чоловіком, як знайшла палубну звичку, від якої відтягнути її годі. Скільки вже він наговорився, напросився і не раз сварив, але нічого не допомагає. Розраду знайшла не в тому що потрібно. Поки він живе, то Даринка з ним не пропаде. Він все зробить для її щастя. Дівчинка стала для нього великою потіхою і радістю, від коли народилася. Але як завершила свій земний шлях його дружина, то саме внучка стала великим поштовхом до життя, вона витягла його з тої безодні смутку. Але ж їй хочеться материнської любові та ласки, яку він не зможе ніколи дати і не замінить свою дочку онучці. Та він робитиме все що в його силах, лиш би бачити посмішку на личку дитини.

— Ой! Коли ж ти встигла побити стільки моїх шашок? Ти сприймаєш все дуже швидко,—похвалив дідусь внучку.

В такі моменти літній чоловік старався зацікавити дитину, розвеселити та відволікти від сумних думок. І йому це завжди вдавалося. Даринка дуже любила дідуся, любила бавитись з ним в різні ігри, а також любила з ним читати та рахувати. Про все що потрібно було дитині піклувався дідусь. Він купляв їй олівці та розмальовки, купляв цікаві казочки, щоб Даринці подобалось читати.

Дівчинка говорила, що він самий найкращий дідусь і ніхто такого не має як вона. Для старенького ці слова були найбільшою нагородою. Внучка ніби знала це і частенько повторяла їх, обвиваючи рученятами його шию.

Галина Мазурик, “Найкращий дідусь”