Олександра з дитинства мала бездоганну дикцію. Логопеди відпочивають, як кажуть. Скоромовку про тезку та шосе вона освоїла ще року в три з половиною. І з бурими бобрами все склалося напрочуд просто. Мила дівчинка. Відкрита.
Це ж так мило, коли доглянута, вихована крихітка може докладно і чисто відповісти на чергове питання від пенсіонерок, що нудьгують на лавочці: – Як справи, дитинко?
– Дякую, у мене все добре, ось із садка йдемо з мамою, готуватимемо вечерю, а потім вчитимемо літери. Скоро я вивчу весь алфавіт і сама зможу писати листи татові та вкладати йому у посилки.
Тоді Сашуня не розуміла, чому сусідки відводили погляд, а мама намагалася швидше завести доньку до під’їзду.
Це потім, коли вона освоїла і буквар, і грамоту, то дізналася, що її батькові листи не потрібні. А потрібні гроші та посилки від мами. Інакше він “вийде і прийде до них, тоді мамі день буде вічністю”.
Це Сашуня ненароком підслухала, коли мама скаржилася сестрі, що була у них проїздом. Тітка втішала маму дивно – мовляв, може не повернеться ірод, бо ж неабиякий термін у нього.
Але, так чи інакше, Сашуня росла, і мама мріяла, що з такою дикцією та зовнішністю доньки відкрита дорога на блакитний екран. Диктор чи ведуча випуску новин. Тим більше, що з навчанням теж проблем не було. Дуже мама мріяла доньку «по телевізору побачити». І Сашуня зовсім була не проти цю мрію мамину втілити в життя.
Але повернувся батько “на свої законні квадратні метри”. Стало не до навчання, адже той любив скликати друзів на ці законні метри. Крім метрів, він вважав своїм і холодильник, і продукти в ньому.
Порахував своїм одного разу навіть мамину шкіряну курточку, яку обміняв на кілька півлітрівок. Чекав на друзів у гості, а коли зрозумів, що колишня дружина побоюється з ним сперечатися, то розперезався остаточно. У хід пішли навіть ковзани доньки.
Ковзани вони з матір’ю не відстояли, а ось за ноутбук обидві вже стояли, як тигриці. Він їм був необхідний, як повітря. Сашуні для навчання, мамі для роботи, та й після того, як батько забрав телевізор, старенький ноут став їм ще дорожчим. Перш ніж сусіди здогадалися зателефонувати сто два, і батько зник із їхнього життя, Сашуня втратила три зубчика.
Після всіх цих подій у Сашуні з’явилася шепелявість через тимчасові коронки і помітний шрамчик вище лівого куточка губи. Не найкраща прикраса для дівчинки, що зробила крок в пору ніжної юності, яка буває дуже непростою, як виявилося.
Вона вже не була милою дитиною, що викликає усмішки. Швидше – гидке каченя, раниме таке каченя. Коли вона вперше почула – агов, шепелява? У восьмому класі, від колишньої подружки, що зайняла її місце за партою, поруч із хлопчиком, який подобався їм обом.
Поки Сашуня була на реабілітації після випадку з батьком, багато що змінилося. Той рік із батьком і так пройшовся по дитячій пам’яті, а тут ще перевернувся звичний шкільний світ. Біля дошки, під глузування однокласників вона соромилася відповідати, усні заняття взагалі стали випробуванням. У журналі зарясніли шістки та сімки.
А мама жила побоюючись, що «колишній, що десь переховується», може з’явитися. Вона ніби й не помічала, що діється з донькою. Прокинулася, коли побачила підсумкові оцінки за восьмий клас. І коронки вони змінили, і шрамчик відшліфували, але це «шосе» не давалося Сашуні більше. Вона, як і раніше, чула за спиною – шепелява.
– Це швидше психологічна проблема, – розводили убік руки фахівці.
До дев’ятого класу прийшла нова вчителька з літератури. Молоденька, смішна та красива. Натрапивши на стіну мовчання Сашуні, вона попросила її залишитися після уроків.
У порожньому класі Сашуня без проблем відповіла на всі запитання, а потім їхня розмова плавно перетекла на теми «дівочих секретів». Світлана Миколаївна зізналася, що до тремтіння в колінах боялася на першому уроці, а Сашуня, не чекаючи від себе такої відвертості, поділилася історією трохи помітного шрамчика і своєї шепелявості.
– Ой, що ти переживаєш? Шрамчик тобі ще послужить! Це ж таємниця, це родзинка! А ось ці шиплячі. Ти скоромовки з горішками в роті повторюй. Так усі диктори роблять.
– Не допомагають. Ні горіхи, ні камінці. Начебто вийде трішки, а як батька згадаю – все спочатку. Його так і не знайшли. Та вже й не шукають, мабуть.
Яку роботу Світлана Миколаївна провела в учительській, Олександра не знала і не відразу помітила, що до дошки її майже перестали викликати, а оцінювали її навчання по письмових роботах. Щоправда, усно Світлана Миколаївна її добряче «ганяла» після уроків.
І що дивно – у порожньому класі шепелявість її пропадала. Прокидалася в магазині, на вулиці, вдома, а зі Світланою Миколаївною шиплячі поводилися дуже пристойно.
Все залишилося, як і раніше, і в десятому, навіть після звістки, що батько більше не з’явиться в їхньому житті. А Світлана Миколаївна зібралася у декрет.
З якою тугою в очах прийняла цю звістку Сашуня! Розуміла що радіти треба, і щастя від душі бажала Світлані, але було страшно знову залишитися одній в школі з цими шиплячими.
– Сашуню, ти тільки нікому не розповідай, а то засміють мене, але я, нерозумна така, чоловіка вмовила до бабки однієї поїхати. Не вірила, але все ж таки… Так уявляєш, вона мені сказала, що хлопчик буде і що з’явиться на світ дуже легко, і навіть число назвала! А ми на огляд потім поїхали і лікар усе підтвердив. Так от я до чого – я хочу бабусі цій гостинець відвести і дещо ще запитати. То ти мені дай свою фотографію, я й про тебе спитаю. Адже раніше бабусі такі і переляк лікували, і будь-яку іншу напасть.
Не чекала Сашуня від своєї вчительки такої дрімучості, але дивлячись у її палкі очі, повірила кожному слову. І фото їй своє передала. Більше вони зі Світланою Миколаївною не зустрічалися.
– Все, Сашунько! Вийшло! Бабця молитву прочитала. Слухай уважно. Ти маєш знайти щасливу монету на землі і все мине! Але піднімати можна лише монету, що гербом на тебе дивиться. Знайшла, до кишені поклала і все! Завтра йди й шукай. А я ввечері передзвоню і ти мені відтарабаниш про Сашу та шосе!
Цю інструкцію Світлана передавала по телефону. Ніхто не знав, що вона з першого дня декрету лежить на збереженні, що очікуються дуже складний період, що з дитинства має серйозні проблеми, а мамою ставати вона зібралася всупереч настановам всіх пройдених фахівців. Що ні до якої бабусі вона не їздила.
Вранці увагу двірника привернув підозрілий чоловік, який виглядав з-за рогу будинку. Коли зграйка хлопчаків пробігла мабуть до школи, і один із них, нахилившись, щось підняв із землі, цей незнайомець на те ж місце знову щось підкинув, навіть поправив.
– Невже щось підкладає тваринам, – злякався двірник. Він любив тварин, сам щоранку виносив їжу кішкам, що живуть у підвалі. З наміром розібратися і з мітлою, Степанович рушив до під’їзду.
Його випередила Сашуня та підняла блискучу золотисту монету, що лежала на її дорозі гербом доверху. А чоловік, визирнувши востаннє з-за рогу, зник.
– Дивись, дивись, Дімо! Це ж Сашунька!
Чоловік Світлани не впізнав в елегантній молодій панянці, що говорила про останні новини у світі з екрану їхньої плазми, колишню ученицю своєї дружини. Багато їх було за останні роки. Але вона нагадала – ну та дівчинка, якій ти монетку підкладав! А ти ще бурчав – “капризи майбутніх матусь, зранку телепатися невідомо куди…”.
Фото ілюстративне.
