До мене залицялись двоє – мій майбутній чоловік, Дмитро, та Сергій, однокурсник. З Сергієм у нас було все серйозно. Але Дмитро не здавався. То вискакував, як з-під землі з величезним букетом, коли я підходила до Сергія, навіть вітав моїх батьків з іменинами, звідкись дізнавшись потрібні дати і представившись їм «хорошим знайомим». Після цих привітань мені довелося відповідати на безліч питань, основним з яких був «коли ти визначишся?»
Зрештою Дмитро таки досяг свого і ми з Сергієм розлучилися. Наш первісток з’явився через вісім місяців після розпису. Дмитро чомусь почав підозрювати, що це син Сергія, і сто разів питав, чи не колишній залицяльник є батьком нашої дитини? Мої негативні відповіді його не переконували.
Потім він заспокоївся, і я вже почала думати, що все стало на свої місця, але, коли синкові виповнилося три роки, чоловік після святкування іменин раптом заявив:
— Я хочу ще одну дитину, щоб точно знати, що я батько, а не опікун !
Почувши таке я вже не витримала, адже точно знала що за мною гріхів немає. Порадила чоловіку зробити тест, аби раз і назавжди зняти будь які питання. На мій подив, чоловік відразу погодився і відповів, що давно про це думав, але не наважувався чомусь.
Місяць, доки робився аналіз, ми із сином жили у моїх батьків. Коли чоловіку вручили висновок експертизи, він прибіг до нас із квітами, тортом та вибаченнями.
Я подивилася на його щасливі очі, і відповіла:
— Ти переконався, що я вірна тобі? А тепер бери цей папірець і живи з ним! Нехай зігріває тебе і вселяє впевненість. Я більше цього не робитиму – розлучення.
Можливо, я прийняла не зовсім правильне рішення, позбавляючи батька сина, але жити з людиною, яка вірить мені тільки після висновку експертів, не можу і вважаю що вчинила вірно.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
