Таксую.
Взагалі помста – не дуже хороше явище. Але іноді таке бажане…
Четвер, шосте вересня. Час ближче до півночі. Замовлення з аптеки (судячи з усього працівник аптеки їде додому). Ціна 64 гривні. Їхати 3 км. Виходить жінка, сідає, їдемо. Наприкінці поїздки дає мені купюру в 500 гривень, кажу:
– Чого ж ви відразу не сказали? Розміняли б по дорозі.
– Ви надаєте послугу, у вас повинна бути здача.
– Можете підказати, де тут не далеко розміняти можна?
– Без поняття. Або давайте здачу, або повертайте і я пішла додому.
– Зараз поміняю, – кажу я.
– Швидше, я поспішаю.
Читайте також: Довго думала писати про це чи ні, але мушу поділитися. Бо тепер точно знаю відповідь на запитання, чому хочу жити в Україні
Каталися хвилин 15. Ніде не розмінюють. Ледве знайшов, щоб розбили по 100. Віддаю 440, на що дама заявляє, що їй не потрібні чужі гроші і вона хоче здачу 436, а не 440. Слово за слово – дама в позі. Поїхали знову шукати де можна поміняти. По всьому мікрорайону покаталися. 40 хвилин виконувалося замовлення. На наступний день зателефонували з офісу, повідомили, що та сама жінка поскаржилася на відсутність у мене решти.
Взагалі вона має рацію. Вона споживач послуг. Має право… і все таке. Але по-людськи… Ну попередь ти в додатку, що у тебе 500 гривень. Ну, не попередила – по дорозі скажи… Я вже не кажу, що вона в аптеці працює і там стопудів є розмін. Але це мої проблеми… Згідно із законом вона має рацію. Я зобов’язаний потурбуватися про дрібні. Це мій головний біль.
Тепер я прокидаюся не в 7:50 як раніше, щоб встигнути на роботу до 9.00. Я прокидаюся о 7:00, щоб встигнути до 8.00 в аптеку. Ця жінка працює там 2 через 2. П’ятниця та субота в неї були вихідні. У недільний ранок ми зустрілися в тій самій аптеці. Я купив аскорбінку за 4 гривні 41 копійку. Розрахувався 500-гривневою купюрою і, не дивлячись на її обурення, домігся здачі в 495 гривень 59 копійок. Сьогодні зранку я прийшов за такою ж аскорбинкою, але вже з 200 гривнями (нема більше по 500. Я ж таксист). Вона з порога мені заявила, що обслуговувати мене не буде. Я додзвонився до завідуючої, дочекався її, вона приїхала, ми їй змалювали ситуацію, і продавщиця пішла міняти гроші. З нетерпінням чекаю четверга.
Це я до чого: включаючи режим «яжеклієнт», не треба забувати про людські поняттях.
