— Я так вдячний тобі за все, сонечко, – говорив її коханий крізь сльози швидко збираючи речі, – Я б без тебе навряд вижив і вічно буду перед тобою в боргу, але я кохаю іншу. Я знаю ти зрозумієш, це почуття сильніше за мене.
Маринка зустріла Павла, коли їй було майже 30 років. До цього стосунки довго не тривали чомусь. А тут музикант, закінчив консерваторію по класу скрипка, милий і добрий чоловік в повному розквіті сил. Маринка буквально літала на крилах любові і постійно твердила мені, що тепер вона знає, що таке жіноче щастя.«»
Закохані досить швидко стали жити разом у Маринки, в її трикімнатній квартирі, яка дісталася їй від бабусі. Їх союз був дуже гармонійний, здавалося, що дві половини зустрілися на землі. Правда, про свої наміри щодо шлюбу з Маринкою Павло нічого не говорив. Ми коли з нею це обговорювали, прийшли до думки, що ще рано про це навіть натякати.
Але через півроку трапилося недобре – Павло ледь вижив не впоравшись з керуванням на слизькій дорозі. Навіть професори дивувались, як же він міг залишитись на цьому світі. Але, головне, ніхто не давав гарантії, що він зможе ходити.
Спеціалісти швидше схилялися до того, що він залишиться назавжди у візку. Маринка дуже переживала, але виду не подавала, особливо при Павлові. Вона відразу ж вирішила, що залишиться з Павлом що б не трапилось і витягне його з цієї ями! Вона була впевнена, що поставить його на ноги, чого б їй це не коштувало. Наші спільні знайомі, та й я теж, дивувалися: «Ну навіщо тобі все це? Ти ж молода, тільки-тільки тридцять виповнилось, а він тобі і не чоловік зовсім! ». А вона нікого не слухала.
Правду кажуть, любов чудеса творить. Павло одужав. Протягом майже трьох років вони вдвох величезною щоденною працею повертали Павла до нормального життя. Маринка працювала за двох, після мчала по магазинах, потім додому, щоб обслужити Павла. Вона знайшла в Іспанії спеціаліста, який погодився взяти на реабілітацію її коханого і витратила на це 7 000 доларів зі своїх накопичень. Всі ці роки її підтримувала думка: він одужає, знову знайде роботу, вони одружаться і обов’язково матимуть багато дітей. І у них все буде добре.
Як же посміялася над нею доля! Павло остаточно зміцнів, але не поспішав шукати нормальну роботу, та й по дому особливо нічого не робив. До того ж, він явно не збирався носити на руках свою «героїню», ставився до неї, скоріше, як до сестри або мами. «Він просто не прийшов до тями після всього, що на нас накотилось», думала Маринка. І як і раніше шкодувала його.
І ось, в один зовсім не прекрасний момент, Павло з’явився додому пізно ввечері, злегка веселеньким, і безсило розводячи руками, заявив, що покохав іншу. «Я так вдячний тобі, сонечко, – плакав він крокодилячими сльозами, – але ця любов сильніше мене!».
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
