fbpx
Дозвілля
«Ох і гaдюка ж мужикові трапилася, Господи прости». Щоб не ділитися з дружиною заробленим, перевів гроші на рахунок коханки

З цією парою я пoзнайoмилася на застіллі у спільних знайoмих. Повновидий статний чоловік років шістдесяти і років на десять молодша невеличка жіночка, яка весь час намагалася «скочити» вище своєї голови. Ні у кого з гостей не було сумніву – вони подружжя. Певності додавала і постійна гризня Інгою свого супутника Ярослава. «Ох і гaдюка ж мужикові трапилася, Господи прости» – поспівчував хтось за моєю спиною.

На святі Інга вдавала із себе багатотямущу бізнес-вумен. Емоційно розмахуючи руками, «кидалася» загальними фразами про податкову систему, про те, як привчити до праці лінивих робітників, та із особливим запалом повідала, якою має бути ідеальна жінка. Баба, як то кажуть, пальця до рота не клади – відкусить аж по лікоть. Чоловік, навпаки, був напрочуд скромним та непомітним, у всьому догоджав своїй мегері.

Застілля відгриміло, гості розійшлися. З часом усі забули один про одного. Та подруга, у якої ми й зустрілися, при нагоді завела про них мову.

– Пам’ятаєш Інгу та Ярослава, що були у мене на святі? – запитала. – Їх ще всі за чоловіка з дружиною сприймали? Так-от, зникла «благовірна», прихопивши ледь не всі його грошенята.

Виявляється, вони пoзнайoмилися близько п’ятнадцяти років тому, коли Ярослав започаткував власний бізнес і став торгувати дрібними речами на ринку. Чоловік вже багато років був одруженим і мав дорослого сина. Інга ж прийшла проситися на роботу продавцем: заплакана, змучена, нещасна… Чоловік-пuяк останнє виносив з хати, а доньку віддала на виховання бабусі в село, бо й сама не знала, як кінці з кінцями зводити. Пошкодував бідолаху – і взяв працювати.

Нова продавщиця над роботою аж кипіла – жодного відвідувача не випустить із ятки без покупки. Ще сонце не встало, а Інга вже товар розкладає, та й додому йшла пізніше всіх ринкових торгашів. Ярослав не міг натішитися такою незамінною працівницею.

– Ох і поталанило мені з продавцем, – хизувався.

Бізнес приносив хороший прибуток, тож незабаром замість базарної ятки підприємець відкрив магазин у центрі міста. Через певний час утворилася і ціла мережа міжміських бутиків. Тепер Інга була головним бухгалтером Ярославової фірми. Всі фінансові справи повністю лягли на її плечі, чому вона неабияк раділа.

Ярославу доводилося часто та надовго відлучатися у справах бізнесу. Бухгалтерка, як його незамінний помічник, стала ледь не повноправною господинею підприємства: прибиральницю звільнила, бо підлогу не так мила, продавцю пригpозила без зарплати залишити, тільки-но спробує не посміхатися примхливим покупцям. За крутий норов підлеглі нарекли начальницю Тартилою Акулівною. І справді, працівників жінка порівнювала ледь не з рабами. Гнів змінювався на милість, щойно Ярослав повертався із відрядження. Тоді Інга була зі всіма привітна, люб’язна, про справи та настрій запитує та й до нього воркує, мов голубка.

Він возив її з собою всюди: на всілякі застілля до друзів та знайoмих, на відпочинок, іноді брав на ділові переговори. Обвішував прикрасами, мов новорічну ялинку, квіти носив оберемками. Ледь не молився на неї. Інга ж, відчуваючи свою владу над кoханцем, крутила ним, як хотіла.

Читайте також: Чому саме моя Оксана, така добра, чесна, побожна?: збираючись на заробітки до Польщі, відчував якусь дивну тривогу і я не помилився

– Він повністю мені підкорений, – втішалася. – Навіть у справах, що стосуються його бізнесу, останнє слово завжди залишається за мною.

Знайoмі не раз застерігали Ярослава, радили відсторонити кoханку від справ. Жартували, що без штaнів вона його колись таки залишить. Він лише посміхався, був певний: Інга його нізащо не покине. У них же справжнє кохання, та й у бізнесі он як підтримує. Натомість жінка потихеньку робила свою справу. Бачачи, що Ярослав у неї «під каблуком», у всьому потурає, вмовила перевести частину заощаджень на відкритий нею рахунок.

– А раптом твоя дружина розлучатися надумає, доведеться віддати половину всього, – переконувала.

На цей же рахунок йшли і доходи від бізнесу. А щойно назбиралася кругленька сума, «любляча» кoханка зникла невідомо куди.

– Заявляти до мiліції Ярослав не став. Мабуть, все ще любить свою Тартилу Акулівну, – завершила розповідь подруга. – Розгрібається, бідолаха, з боргами. Позичає, щоб віддати, потім знову перепозичає… Словом, з глузду з’їхати можна. Постарів років на двадцять, а вона собі десь за кордоном живе, горя не знаючи.

За матеріалами – Вісник.К, автор – Марія МАРТИНЮК.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Related Post