Одружила на собі чоловіка. Це не так історія, як застереження.
Мені дуже сподобався чоловік. Згодом вона переросла у сильні почуття. Але взаємності не отримувала. Він був дуже сором’язливий і боязкий. Я списувала на те, що тільки соромиться виявляти свої почуття.
Якось я взяла ініціативу до своїх рук. Зважилася хлопцеві сказати, що він гарний, а потім ненароком запросила до кафе. Він і не підозрював, що йде на побачення.
Ми почали зустрічатись. А ще через якийсь час і попросила його одружитися зі мною. Він зробив вимушену пропозицію. Ми розписалися.
У душі я сподівалася, що він зміниться, що стане відповідальнішим, серйознішим і мужнішим. Але він не став. Не хотів ставати.
Усі серйозні рішення я брала на себе. Сама була чоловіком у нашій родині. А коли почались проблеми на роботі, загуляв. Я більше не могла. Не розуміла, коли пройшло те сильне почуття кохання, яке штовхало мене вперед. Якось я видихнулася і зрозуміла, що не здатна змінити людину, що любила не її, а вигаданий піднесений образ.
Сказала, що хочу розлучитися. Йому було все одно. Так я і прожила у шлюбі з людиною, якій було на мене байдуже.
