У мами завжди була пристрасть до кішок, небажання за ними прибирати і схильність завжди дуже голосно говорити. Мені в дитинстві завжди більше подобалося, коли мене забирав тато або бабусі. Я не розуміла, чому у них вдома так затишно, пахне чистотою і випічкою, а у нас сморід стоїть на весь майданчик.
Запах кішок це взагалі окрема пісня. У нас часом у домі жило по десять кішок. Проти самих тварин я нічого не маю, вони ласкаві і пухнасті, але якогось одного місця для їхніх відходів не було. Мама ж не вважала за потрібне прибирати після них, що на очі потрапило, те прибрала, решта її не турбувала.
Коли мене забирали бабусі або батько, в першу чергу мене мили і прали одяг. Мені ж здавалося, що скільки не пери, воно все одно пахне котами. У школі я натерпілася через це неабияк, але мама вважала, що я все вигадую. Вона сама цей запах не відчувала абсолютно.
Забрати мене зовсім ні бабусі, ні тато не могли. У перших уже вік, а тато постійно у відрядженнях. Тим більше, вирішувати питання довелося б через суд, тому що добровільно мама мене віддавати не хотіла. В гості зі скрипом, але відпускала, а жити – ні.
Я пішла після дев’ятого класу, вступила до технікуму, переїхала в гуртожиток і до матері намагалася їздити якомога рідше. Вона не дуже нудьгувала, скажу я вам. На думку матері, я її зрадила, втекла. Але втекла я не від неї, а від атмосфери, яку вона створила.
Згодом відносини між нами налагодилися, все-таки це моя мама, але в її квартирі я більше ніколи не жила. іноді приходила в гості, але потім відразу бігла в душ і прати одяг. У мами з роками нічого не змінилося. Тільки запах став ще густішим.
Зараз я вже заміжня, у мене двоє дітей восьми та п’яти років. До бабусі Олі, моєї мами, вони відмовляються ходити навідріз. Щоразу у дітей сльози на очах, коли чують що йдемо до моєї мами.
Я б і не вела їх туди, але до нас мамі не зручно їхати – вік, та й допомагати їй крім мене нікому. Тому і їздимо регулярно. Наразі у мами тринадцять котів на яких вона витрачає усю свою пенсію.
Маму я люблю, яка б вона не була, тому не хочу з нею псувати відносин. Але і їздити до неї уже ні сил ні духу у мене немає. от просто зовсім. Потім кілька днів відходжу а наступні налаштовуюсь на новий візит. У кішках усе її життя, про них вона лиш і говорить. Каже що коти то живі квіти і їх потрібно збирати якнайбільше.
Не можу вже, але, що робити не знаю просто.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – intermarium.com.ua.
