fbpx
Дозвілля
Моя подруга вимагає від чоловіка звіту за всіма його поїздкам і навіть коротким пересуванням по місту. Щовечора у них приблизно така розмова: – Де ти був?

На роботі.

– Робота дві години тому закінчилася. Де ти був?

– Так зустрітися там треба було з деким.

– Там це де? І з ким?

– З Дімичем. На Марсовому.

– Навіщо?

– Та він просив поради в одній справі.

– В якій?

– В особистій.

– Якій особистій?

– Незручно розповідати, чоловіча справа. Стороннім просив не говорити.

– Тобто, я тобі стороння! Ну що ж. Іди давай до Дімича, раз він тобі ближчий…

Далі дружина дзвонить мені і голосить.

– Він не кохає мене!

– Дорога, все-таки чоловік не сержант, а ти не полковник. Навіщо тобі знати, де він був і з ким?

– Як?! Я повинна знати! Я дружина! Якщо кожен буде жити своїм життям, це не сім’я…

Подругу, дуже добре вас розумію. Але ви граєте з вогнем. Може прийти день, коли чоловікові набридне такий контроль.

Хоча, звісно, я б і сама хотіла не випускати чоловіка за ворота. Сидів би вдома, чинно, спокійненько. Ех, шкода, ми в різних вагових категоріях… Ходить, куди хоче… Мрія – був би чоловік маленькою лялечкою. Поклала його в коробочку, дістала, погодувала, і назад…

Як знайти вихід з того становища, що чоловік теж людина?

Автор: Olena Vyаkhyakuopus.

Фото ілюстративне.