fbpx
Дозвілля
Марина з дитинства жила біля бабусі з дідусем. Батьки не зуміли зберегти сім’ю, молодими одружилися, не вміли одне одному поступитися, тож розірвали відносини і розлетілися в різні боки. Їй тоді навіть двох рочків не було

Марина з дитинства жила біля бабусі з дідусем. Батьки не зуміли зберегти сім’ю, молодими одружилися, не вміли одне одному поступитися, тож розірвали відносини і розлетілися в різні боки. Їй тоді навіть двох рочків не було. Лишилася дитина з материними батьками, бо молоді саме там жили. Не цікавила дитина ні одного з батьків. Мати як пішла з дому, ні разу не ступила на батьківський поріг, не давала про себе ніякої вісточки. Ніхто нічого про неї не знав. Інколи догадки висловлювали. Хтось думав, що створила іншу сім’ю, про дитину не сказала, тому й не показується. Були й такі, думали що нема її в живих. То й не дивно. Бабуся з дідусем теж часто так думали. Батько родом був з іншої області, про нього теж нічого не знали.

Так дівчинка, без рідних батьків, до школи пішла і закінчила її. Та вона, бідненька, їх ніколи і не бачила. Материні батьки стали їй найдорожчими в світі, лише вони одні за неї думали і дбали як могли. Щоб не гіршою від дітей в школу ходила. Старалися купити все що потрібно було внучці. Та й дуже любили її. Леліяли, життю вчили, давали добрі настанови. Вони в глибині душі відчували вину перед дівчинкою, не зуміли гарно виховати її матір. Не знають де помилилися, що робили не так. Вчили жити по-совісті і не чинити нікому зла. А вона так підло вчинила по відношенню до своєї найріднішої крихітки, до маленької донечки. Бідкалися, що такою егоїстичною та самолюбною стала. Не так вони її виховували, не так.

Марина, на відміну від мами, була іншою. Доброзичливість і вміння любити в ній було з народження. Враження, що дитина з тими якостями народилася. Була веселою і щасливою, радістю заряджала всіх, хто був поряд. За батьками вона не скучала і не побивалася, бо їх не знала і ніколи не бачила, то ж її дитинство нічого не засмучувало. Все було як завжди, кого вона любила та знала, жили з нею під одним дахом і дарували їй хороші моменти, найголовніше свою велику і незрадливу любов. Від них вона перейняла все саме найкраще.

Роки йшли, Марина створила власну сім’ю, має синочка і дві донечки. З ними вона поступає так як, рідні люди її навчили своїми вчинками. Вона щаслива жінка, має хорошого чоловіка, який її цінує і дуже любить. Та й вона його не менше кохає. Засмучує одне, стали зовсім старенькими її найдорожчі. Ті, що їй посвятили все своє життя, вони й діток її гляділи і дуже допомагали з ними. Марина між народженням дітей, встигала ще й на роботі працювати, клопоти за дитиною і навіть двома старенькі брали на себе, дозволяючи внучці повернутися на своє робоче місце.

Коли ж народилася третя дитина, Марина змушена була піти з роботи, бо ж діти вимагають багато праці. А її бабуся з дідусем почали більше нездужати, сили вже не ті. Старість стала брати своє. Жінка розуміла, що з кожним роком вони стають все більш немічними і потрібна їм та допомога, яку вони їй дали в дитинстві. Шкода, що роки летять невпинно і дорогих людей змінюють, забирають в них молодість, їхню красу і силу. Вона розквітає, а вони гаснуть. Тривога за них часто озивалася в серці.

Марина поралась по господарству, старалась віддати стареньким ту любов, що колись вони влили в неї. Хотіла щоб старість їхня була ж такою щасливою, як було в неї дитинство. Оточувала їх турботою та увагою.

Ставало їй ще часу вишивати. Навчила її цього ремесла бабуся. А тепер, коли не працює, пригодилося. Вишиває сорочки для чоловіків, гарні костюми та блузи для жінок та дітей. Хтось замовляє й рушники на весілля чи на випускний. Спочатку не дуже купляли, але вона вишивку має різну, на вибір. Хтось хоче бісер, комусь подобається вишивка хрестиком. Вміє шити й гладдю. А тепер освоїла ще й стончками. Кожного виду вишивка дуже гарна і має свою красу. Люди стали замовляти і жінка радіє, улюбленою роботою допомагає чоловікові забезпечити сім’ю. В кожну свою роботу впихає частинку своєї душі. Бажає добра замовникам. Лише світлі думки має при вишивці. Не раз молиться про здоров‘я та добру долю тим, хто носитиме її витвір.

І, справді, люди вдячні їй за хороші та гарні роботи. Кажуть, що швидко виконує замовлення. Найважливіше, що коли одягають вишиванку завжди гарний настрій мають, і якась така легкість з’являється. Певно, справді, відчувається доброзичливість Марининої душі. Рекомендують її і дуже хвалять.

Дякуючи цьому заробітку, Марина може почастувати смачненьким дітей та своїх дорогих бабусю з дідусем. Вони ж тепер як маленькі, теж тішаться солодощам та фруктам. Вона готова для них купляти багато всього, лиш би вони мали здоров‘я і ще трохи пожили. З ними так затишно і добре. Без них не уявляє життя. Дивлячись на них, почувається ще дитиною, бо вони поруч, вони з нею. Хочеться, щоб було так завжди, щоб будь-коли могла прихилитися до їх люблячих сердець та бачити їхні щирі посмішки.

Галина Мазурик, “ЩАСЛИВЕ ДИТИНСТВО ЗАБЕЗПЕЧУЄ ХОРОШУ СТАРІСТЬ”