– Як?! Як ти міг це зробити? Чому навіть не попередив? – голос Марини здригався від образи й здивування.
– Я вдома все поясню, гаразд? – коротко відповів Максим і скинув дзвінок.
Марина стояла біля каси супермаркету, стискаючи телефон у руці. Вона заледве усвідомлювала, що відбувається, аж доки касирка не привернула її увагу:
– Ви будете оплачувати покупки?
– Н-ні… Перепрошую, – пробурмотіла вона і, залишивши повний кошик із товарами, поспіхом вийшла з магазину.
Згодом вона вже сиділа на кухні у своєї найкращої подруги Лідії, розповідаючи про те, що сталося.
– Ми ж так довго про це мріяли! Як він міг просто взяти і відмовитися від нашої мрії?! – Марина емоційно жестикулювала. Її очі блищали від сліз, які вона ледь стримувала.
Лідія мовчала, уважно слухаючи подругу. Вона добре знала, наскільки важливою для Марини була ця мрія. Вони дружили багато років, ще з університету, і пережили разом чимало – від радощів до труднощів.
Марина та Максим одружилися кілька років тому. Вони довго працювали над тим, щоб купити власне житло. Відмовляли собі в розвагах, майже не подорожували, але зуміли накопичити на невелику квартиру-студію. Це була їхня перша спільна перемога.
– У п’ятирічному плані було все ідеально, – гірко пожартувала Марина. – Ми навіть почали відкладати на собаку. Шарпей – це моя мрія з дитинства. І Максим був не проти. Він навіть сам обирав. А тепер… Тепер усе зруйновано.
– Може, ти неправильно зрозуміла? – обережно запитала Лідія.
– Він сказав, що взяв усі наші заощадження і віддав мамі на новий телевізор. А про собаку… Він каже, що передумав. – Марина затулила обличчя руками.
Лідія важко зітхнула. Вона завжди ставилася до Максима з повагою, але його вчинок здивував навіть її.
– Маринко, поговори з ним спокійно. Може, це тимчасово?
– Спокійно? Він навіть не обговорив це зі мною! – обурилася Марина. – Ми разом збирали ці гроші. Це була наша спільна мрія!
В той вечір Марина та Максим довго розмовляли. Максим пояснив, що його мати дуже засмутилася через поломку телевізора. Вона жила сама після того, як не стало її чоловіка, і телевізор був для неї єдиним способом відчути зв’язок зі світом.
– Я не міг їй відмовити, – сказав Максим. – Тим більше, я сам почав сумніватися в тому, чи варто нам зараз заводити собаку. Це ж відповідальність, гроші, час… Нам краще подумати про дитину.
– А про мене ти подумав? Ми ж разом планували! Ти просто вирішив усе сам, навіть не запитавши! – голос Марини тремтів від емоцій.
Максим намагався виправдовуватися, але Марина вже не слухала. Вона встала, зібрала кілька речей і пішла до мами.
– Якщо ти так легко відмовився від нашої спільної мрії, я не знаю, чи можемо ми бути разом, – сказала вона на прощання.
Максим залишився сам.
Минуло два тижні. Марина мешкала у матері, а Максим кілька разів намагався зв’язатися з нею. Вона не відповідала на його дзвінки, намагаючись зібрати думки докупи. Їй було боляче, але вона не знала, чи зможе пробачити Максиму.
Одного вечора телефон задзвонив знову. Це був Максим. Цього разу Марина вирішила відповісти.
– Маринко, пробач мене, будь ласка, – сказав Максим. – Я зрозумів, як сильно тебе засмутив. Я подзвонив до господарів. У них ще залишилося одне цуценя Ми можемо забрати його у вихідний.
– Правда? А гроші? – здивувалася Марина.
– Я взяв позику у банку. У нас вистачить на цуценя і на все необхідне.
Марина була вражена.
У вихідний вони поїхали в розплідник і забрали свого шарпея. Цуценя було кумедним і надзвичайно милим. Марина не могла натішитися ним.
– Боже, яка ж це радість! Він навіть пахне медом! – захоплено вигукувала вона, обіймаючи собаку.
Максим дивився на щасливу дружину і розумів, що зробив правильний вибір. Він більше ніколи не хотів розчаровувати її.
Минуло три роки. Марина та Максим переїхали в більшу квартиру, а в їхньому житті з’явилася ще одна важлива подія – народження сина.
Мама Максима, спочатку незадоволена появою собаки, згодом змирилася і навіть жартома називала пса “старшим братом” онука.
Марина часто згадувала той період, коли їхнє подружжя було на межі розриву. Але тепер вона знала, що Максим зміг виправити помилку. Їхня мрія здійснилася, і це було початком нового щасливого етапу в їхньому житті.
Як важливо в нашому житті чути одне одного і поважати думку одне одного.
Фото ілюстративне.