fbpx

Коли Лариса запитала чоловіка, які у нього «справи» в місті, той не став приховувати. Так, у нього з Мариною стосунки. Чому так склалося? Тому що вона жінка – феєрверк, свято, ураган! Між ними все іскриться, вони можуть посваритися і помиритися кілька разів за вечір, таке загострення емоцій йому і не снилося. Таку жінку він шукав все життя, між ними літають флюїди і посуд

Коли Петро познайомився з Ларисою, ніякої іскри між ними не пролетіло, не спалахнули обоє взаємними почуттями і пізніше побачивши один одного, не відчували душевного трепету. Просто одного разу так склалося, що провів її Петро з танців, не провести було незручно, розбилися всі парами і так вийшло, що залишився він з Ларискою. Потім забігав до неї кілька разів, просто поговорити. Дівчина вона була зовні приємна і найголовніше душевна і спокійна. А потім друзі і близькі стали жартома питати: «Коли весілля?» А батьки серйозно радили Петру свататися.

Так вони і одружилися. Жили як всі в селах, багато працювали, про почуття один до одного роздумувати не було часу. Їх єдиний синочок Сергійко тільки радував, спочатку навчанням в школі, потім в інституті, пізніше зустрів гарну дівчину і почалися передвесільні клопоти. Лариса вибір сина схвалила, Настя їй дуже сподобалася. Як і будь-яку матір, її хвилювало це питання і тепер вона могла нарешті з полегшенням зітхнути. Але біда нагрянула звідки не чекали.

Весілля гуділо повним ходом, зал ресторану був повен гостей, музика неслася з колонок, стіл ломився від їжі. Лариса сиділа абсолютно щаслива, розімліла і трішки втомлена. Вона дивилася на ошатний натовп, на дітей, що бігають за повітряними кулями, на весело танцюючу молодь і була щаслива. Серед танцівників вона побачила свого чоловіка, той енергійно витанцьовував перед якоюсь фарбованої блондинкою, а та випнувши всі свої “плюси”, все норовила зачепити його при цьому завзято посміхаючись. «Ось же розійшовся старий…» – подумалось їй.

Тут приглушили світло і заграла повільна композиція. Молоді закружляли в центрі залу і Лариса забула про все, промокаючи очі серветкою. Які ж вони гарні! Настя ніжна і тендітна, вся в білих мереживах, тоненькими ручками затягнутими в рукавички обвиває шию Сергія. Той майже на голову вищий від нареченої, підноситься над нею немов скеля, дбайливо обіймаючи…

У цей момент, погляд її спіймав серед танцюючих Петра. Блондинка буквально повисла на ньому, вони повільно топталися на місці і вона щось жваво говорила йому на вухо, часом пирскаючи від сміху і артистично закидаючи голову, не забуваючи млосно крутити очима. Поруч з Ларисою сиділа її родичка, вона вправно запихаючи в рот салат, одночасно видала відому їй інформацію: «Це Настина колега з роботи, Мариною звати, незаміжня, трохи молодша за тебе. Іди настукай їм, що дивишся. Я підтримаю, якщо що!».

«Годі тобі, – відгукнулася Лариса, – не псувати ж весілля Сергія цими чварами! А з Петром я вдома поговорю». Настрій був зіпсований, весь вечір, чоловік не відходив від Марини. А та явно була не проти його компанії, розпашіла і хмільна, вона танцювала як заведена, скинувши туфлі і щохвилини витираючи піт з чола. Лариса навіть позаздрила такій невгамовній енергії.

Вдома розмова була короткою. «Ну, випив зайвого, подумаєш, – сказав Петро, ​​- потанцював з молодичкою, що такого? Свято ж!». Але те, що сталося залишило важкий осад в душі у Лариси, чоловік їй відкрився з якоїсь невідомої і іншої сторони. Образ блондинки з кокетливою усмішкою все стояв перед очима.

Петро зробився турботливим батьком: «Збери гостинці, відвезу дітям в місто». – частенько говорив він. «Ти їм набрид уже! Дай їм удвох побути, наша справа тепер побути осторонь!» – відповідала Лариса. Але той збирав варення і соління і віз у місто, до того ж їхати було недалеко.

Коли Настя і Сергій були у них в гостях, Лариса ненароком запитала, чи не набрид їм батько своїми візитами.

«А чому міг набриднути, – відповів Сергій, – він гостинці завозить і навіть в хату не заходить, їде далі у своїх справах!»

Коли Лариса запитала чоловіка, які у нього «справи» в місті, той не став приховувати. Так, у нього з Мариною стосунки. Чому так склалося? Тому що вона жінка – феєрверк, свято, ураган! Між ними все іскриться, вони можуть посваритися і помиритися кілька разів за вечір, таке загострення емоцій йому і не снилося. Таку жінку він шукав все життя, між ними літають флюїди і посуд! Вона – чистий вогонь, а Лариса – стояча вода!

Він пішов від неї, звільнився з ліспромгоспу, де пропрацював двадцять років і поїхав до міста, до своєї Марини. Ніби камінь поклали на душу Ларисі, так давила на неї образа. Скільки сліз було виплакано, скільки дум передумано. Добре хоч Сергій і Настя постійно приїжджали підтримати її і допомогти по господарству. Вони були єдиною втіхою.

Ночами вона довго не могла заснути, дивлячись у темряву, задавала собі нескінченні питання. Що вона зробила не так? Чому раптом стала непотрібною? Чим краща ця жінка? Виявляється, потрібно було поводитися інакше, бути емоційною. Метати в чоловіка посуд, а потім гаряче миритися. А вона – стояча вода, спокійна, поступлива і розважлива. Іншою вона бути не може, вірніше може, але це буде удавання. А нескінченно прикидатися не можна, значить не варто взагалі пов’язувати своє життя з Петром. Але хто знав, що вони не підходять один одному? І не було б цього шлюбу, не було б і Сергія… Питання роїлися в її голові і в врешті-решт вона провалювалася в рятівний сон.

Вона відкрила очі коли було ще темно, на вулиці лив дощ упереміш зі снігом, було чутно як краплі б’ються об залізний дах. Сусід заводив свою стареньку машину, вона крехтячи і чхаючи ні в яку не хотіла їхати. Цей звук довгий час означав для неї початок нового дня, вона вставала і гріла сніданок, будила чоловіка. Ось і зараз вона вибралася з затишного кокона ковдри і раптово застигла. Їй не потрібно вставати, чоловіка немає, а вона у відпустці. З насолодою забравшись назад під теплу ковдру, вона вперше подумала: «Як добре, що його немає…». І миттєво заснула.

Петро завжди боявся протягів, йому постійно здавалося, що з – під дверей дме, а від вікна віє холодом. Тому обідній стіл стояв у найбезпечнішому і темному кутку, де жоден протяг не міг дістатися до нього. Лариса вхопила край стільниці і потягнула, стіл з гуркотом поповз в бік вікна, лише чашки злякано дзвеніли, а ніжки заперечливо скрипіли. Вона встановила стіл біля самого віконця і тепер за обідом насолоджувалася видом на сад. Правда сад давно скинув своє листя і був сірий і непривітний, тільки вітер тріпав кілька грон горобини, яскравою плямою розбавляючих сумний пейзаж. Але Ларисі все подобалося. “Як гарно!” – думала вона, дивлячись як сніжинки несміливо лягають на гілки немов прикрашаючи їх тонким мереживом.

Коли сніг покрив всю землю рівним і щільним шаром, Лариса дістала з горища лижі. Уже багато років у неї не вистачало часу на це маленьке задоволення. Як приємно ковзати по білому полотну, давно забуте відчуття. Вона й забула з яким звуком палиці впиваються в лід і як сніжна пил виблискуючи, обсипається з ялинових лап. Втомлена і задоволена вона повернулася з прогулянки.

Лариса щедро плеснула олії на сковорідку, вона розтеклася сичачи і потріскуючи, Петро не любив соняшникову олію, йому ставало недобре від одного вигляду. Вона посміхнулася, насипаючи в сковороду картопляні дольки. Приїхали Сергій і Настя, застав матір за поїданням картоплі. «Батько збирався приїхати…» – сказав Сергій. Він здивувався прочитавши в очах матері переляк і невдоволення. «За зимовими речами». – договорив він. «Фух, налякав, – посміхнулася Лариса, – проходьте, приєднуйтесь! Така смакота!» Вона відправила підсмажену картопляну скибочку собі в рот і солодко заплющивши очі сказала: «Добре ж як!»

Автор: Aнфіса Cавіна.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page