fbpx
Дозвілля
Гнат ухопився за стіну і поволі сповз на лаву. По щоках побігли два ручаї сліз. Ніби в тумані записав контакти незнайомки і поглянув на зачинені двері кімнати. Там обійнявши донечку, яка щойно на світ з’явилась, спала дружина. Як же вона могла? Думки роїлись випереджаючи одна одну. Хотілось волати на ввесь світ, але ноги не слухались. Сил підвестись не було

— Доброго дня! – привіталась незнайомка, – Я не знаю навіть, як сказати… Але вашому сину… Ну хлопчику від якого ви відмовились потрібна допомога. Мене звільнять коли дізнаються, що я роблю зараз. Але дитина… Зараз головне врятувати її. Він закордоном, потрібен один з батьків біологічних. Тільки так його можна врятувати.

Голос незнайомки зривався, мабуть плакала, або хвилювалась.

— Напевне цей дзвінок для когось дуже важливий. – мовив спантеличений Гнат, – В нашій родині ніхто від дитини не відмовлявся. Схоже ви помилились номером.

— Розумію, у вас можуть бути свої причини так говорити, але ж дитина… Просто зробіть це заради нього. Він живе в родині, в нього прекрасні люблячі батьки. Вас більше ніхто ніколи не потурбує. Просто, врятуйте його.

Гнат геть нічого не розумів. Жінка явно помилилась номером, але оця її настирливість починала трохи дратувати.

— Дамочко ви зателефонували до Горбенків. Ми ні від кого не відмовлялись. – ухопивши трубку так, що аж затріщала, не сказав – гаркнув.

Незнайомка трохи помовчала. А потім скоромовкою протараторила, що в неї в руках заява від нього і його дружини датована п’ятнадцятим жовтня дві тисячі восьмого року.

Гнат ухопився за стіну і поволі сповз на лаву. По щоках побігли два ручаї сліз.

— Син? У мене є син?

Ніби в тумані записав контакти незнайомки і поглянув на зачинені двері кімнати. Там обійнявши донечку, яка щойно на світ з’явилась, спала дружина. Як же вона могла? Думки роїлись випереджаючи одна одну. Хотілось волати на ввесь світ, але ноги не слухались. Сил підвестись не було.

Тоді, тринадцять років тому у їхній родині багато чого сталось.

Гнат же сирота. Виріс без батька і матері у тітки, тільки молодший брат і був у нього. Гнат завше опікувався братом. Ще змалку водив його за руку в садок, потім захищав у школі. Але чим дорослішими ставали хлопці, тим більшою була між ними різниця.

Гнат навдивовижу добрий і спокійний, хазяйновитий і далекоглядний. А менший Руслан – вітер. Де що поцупити, кудись залізти. Дільничий ледь не щодня був у їхньому дворі.

Того року Славко мав чергову неприємність. Гнат саме з Ритою розписався. Медовий місяць у них був. Коли дізнався про братову скруту не задумуючись пішов і зробив усе, аби брату допомогти. Отримав трошки більше року.

Галя благала, плакала, молила чоловіка не робити того. Коли зрозуміла, що все марно, просто припинила з ним спілкуватись і все.
Мабуть, саме тоді, коли Гнат був далеко і з’явився його син. А Рита зробила оте, навіть йому не сказавши.

Біля величезних білих дверей сиділо двоє заплаканих татусів. Щойно вийшов спеціаліст у білому халаті. Данилко житиме.

Потрібна довга реабілітація, але та часточка Гната врятувала малого. І це головне. Десь там внизу, в маленькій капличці, молилось дві матусі.

Ці дві родини ще не знали, як їм бути далі. Фактично, Гнат міг оскаржити усиновлення, адже воно було з усіма можливими і неможливими порушеннями. Але він бачив, як багато значить його син для цих людей. Вони любили малого усією душею і боролись за його життя з самого першого дня, як малий з’явився у їхньому домі. Але й просто поїхати і забути про те, що у нього є син він не міг.

Як буде далі, життя покаже. Щиро надіюсь цим двом родинам вистачить мудрості не ділити хлопчика. Можливо їм вдасться знайти золоту середину.

Дай Бог!

Автор Анна Корольова.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.